Твори Василя Стефаника особливі. Кожен вражає своїм трагізмом, у кожному чиясь важка доля, частіше — чиясь загибель. Письменник з Галичини правдиво змальовував життя своїх земляків, пригнічених і знедолених, страждав разом із своїми героями, мріяв про їхнє краще майбутнє. Хоча в багатьох із них цього майбутнього вже не буде. Так, наприклад, як у Івана Дідуха з новели «Камінний хрест».

На відміну від інших творів, тут немає загибелі, але від цього новела не стала менш трагічною. Автор знайомить нас з долею селянина, який змушений залишити свою домівку і шукати добра далеко від Батьківщини. Вся історія життя Івана сумна й безрадісна. Після служби у війську одержав спадщину, як посміховисько: невеликий горб, з якого люди брали пісок. І це земля, яка повинна була годувати сім'ю! Дідух все-таки намагався її обробляти. Сам заносив на горб гній, жаліючи стару коняку. Сам впрягався у борону й орав свою спадщину. Якось після чергового важкого сходження принизливий вітер зробив з Івана каліку. Хворий поперек назавжди зігнув чоловіка, його так і стали звати у селі — Переламаний. Чи міг Дідух забезпечити сім'ю? Так і пройшло життя — у нестатках, стражданнях. Сини виросли й не схотіли батькові долі.

Умовили старого їхати до Канади, де українцям обіцяли землю і багатство.
Головна подія в новелі — це прощальний вечір, який Іван влаштував для сусідів перед від'їздом.
Чого чекати йому, старому й хворому, на чужій землі? Трагізм становища Івана Дідуха підкреслює образ камінного хреста. Це герой заздалегідь приготував пам'ятник собі і дружині, поставив його на тому горбі, який витягнув з нього усі сили. Старий звертається до земляків із дивним проханням. Коли прийде з-за океану звістка про його та бабину смерть, нехай хтось підніметься на горб і покропить свяченою водою той хрест. У ньому, цьому хресті, туга Івана за Батьківщиною, любов до неї і водночас — зневіра й безнадія. Мабуть, передчував, що там, на чужині, добра не матиме, що лежати йому у чужій землі або десь на дні океану.

Для Івана Дідуха розлука з Вітчизною — це трагедія. Тому й остання вечірка в його домі дуже схожа на похорон, а камінний хрест, залишений на политому Івановим потом горбі, став справжнім символом втраченої Батьківщини.