Сковорода був особливою людиною. Він свідомо відмовився від усіх принад світу, щоб споглядати життя, людей, повільний плин часу, перетворення у природі. Це дозволило йому виробити свій оригінальний філософський погляд на життя. У всьому, що він споглядав, Сковорода бачив величний задум Господа. Існування всього живого давало йому поживу для роздумів і узагальнень. Сковорода умів бути щасливим без умовностей світу. Він не переобтяжував своє існування речами, не гнався за славою, не зважав на чужу думку і наклепи людей, які не розуміли його, жаліли, дивувалися з його життя. Усе, що пересічна людина вважала цінним для себе, Сковорода зневажав. Він їв, що давали добрі люди, спав там, де його зморював сон, говорив те, що передумав, і обирав таку форму оповіді, яку вважав найдоцільнішою.

Байка давала письменникові можливість точно і влучно висловити свої філософські погляди, адже в розумінні Сковороди вона - «мудра іграшка», «розумная сила» і мало чим відрізняється від притчі, якими рясніє його найулюбленіша книга - Біблія. Філософ не мав свого дому, не обробляв поле, не вирощував хліб. Він робив те, що умів і знав, те, що було необхідно людям - учив їх бути щасливими. Сковорода вважав, що людина може бути щасливою тільки тоді, коли займається «сродною» працею. Кожній людині Бог дає якийсь талант. Але людина сама повинна пізнати його, а пізнавши, розкрити і жити відповідно до нахилів і бажань. Григорій Сковорода вважав працю і потребою людини, і одночасно - шляхом до щастя. Вільна праця, що відповідає нахилам, дає людині насолоду, задоволення, йде на користь, додає сил, «потрібне робить неважким, а важке - непотрібним».

Темі «сродної» праці письменник присвятив декілька байок, але найповніше розкрив її у байці «Пчела и Шершень». Паразит Шершень насміхається з бджоли, що вона працює не так на себе, як на інших: «Много у вас голов, но безмозгіє. Видно, что вн без толку влюбились в мед». Бджола називає «господина советника» дурним і засуджує тих, хто «воров-ски добьівает мед», і пояснює, що для неї солодкий не мед, а праця, сам процес добування солодкого продукту, який забезпечує життя і трудівницям-бджолам, і трутням, і хижакам шершням. На підтвердження цієї думки Сковорода наводить цілу низку прикладів, посилаючись на мисливського собаку, найвеселішого тоді, коли полює зайця; на кота, який, зловивши мишу, не їсть її; на замкнену бджолу, яка гине з нудьги, бо не може літати з квітки на квітку і збирати мед. А вже з цього і читач має дійти висновку про важливість для людини праці до душі. Зрозумієш це - будеш щасливий, не зрозумієш - ніякі статки, цінності, можливості не дадуть задоволення від життя. Сковорода вчить, що не варто потерпати через те, що Бог одному дав мале, а іншому велике («изрядное дело»), бо праця без таланту, іскри Божої - ніщо. Можна літати у високостях і бути нещасливим, в можна ходити по землі - і відчувати радість і задоволення від життя.

Не треба зазіхати на чуже, неприродне для тебе. Черепаха, що вчилася в Орлів літати, і це літання закінчилося падінням на камінь «с великим шумом и треском» («Орел і Черепаха»). Отож, необхідно задовольнятися своїм, тим, що природа призначила саме тобі, не треба «обучаться, к чему не рожден» («Алфавит…»). Як же досягти людині щастя в житті, як знайти ту єдину справу, якій можна присвятити всього себе? Єдиний шлях до пізнання самого себе - освіта і навчання. Кожній людині треба якомога раніше замислюватись над пошуками своєї справи, своєї «сродної» праці, щоб бути щасливим самому і давати користь Батьківщині.