Г. С. Сковорода негативно ставився до сучасного йому життєвого устрою, в якому прості люди були безправними, позбавленими волі через ярмо кріпацтва. У таких сатиричних творах, як "Всякому місту — звичай і права”, "То яка ж є то слава нині?”, "Поспішай, гостю, поспішай”, "Осінь нам приходить, а весна пройшла”, в оді "Похвала бідності” письменник дотепно й гостро висміює вади різних верств суспільства: брехню, розпусту, гонитву за чинами й багатством, пияцтво, зажерливість, зловживання своїм становищем, підлабузництво, ледарство; протиставляє їм людину, у якої "совість, як чистий кришталь”,

Наприклад:
Петр для чинов угли панский трет,
Федькакупец при аршине все лжет.
Тот непрестанно стягает грунта.
Сей иностранни заводит скота.
Те формируют на ловлю собак,
Сих шумит дом от гостей, как кабак…
Тех безпокоит Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур…
Кто ж на ея плюет острую сталь?
Тот, чія совесть, как чистый хрусталь…
(”Всякому місту — звичай і права”)

Поезія "Всякому місту — звичай і права” є сатирою і на багатіїв, які не знають меж у бажанні збагачення, і на попівство, яке не щире у своїй вірі, і на ледачих, що довго сплять, забуваючи про роботу й церкву, і на брехливе сусідство тощо. Тут письменник змальовує по суті всі класи тодішнього суспільства, усі стани, починаючи від вищих привілейованих до нижчих. Інакше кажучи, в пісні показано Харків і всю тодішню Слобожанщину після того, як її життя було перебудовано на новий кшталт та були встановлені нові загальноросійські форми життя. Тоді особисті інтереси приглушили всі моральні норми.

На думку Г. С. Сковороди, людей псували навколишні умови життя. На цій основі він критикував суспільний порядок у країні, її моральні норми. Сам же стояв вище всіх брудних моральних інтересів та турбот, обравши шлях мандрівного вчителя народу. Він кинув виклик реальним умовам дійсності, іскру презирства багатству, чинам і привілеям.
Цей матеріал учитель пов’язує з концепціями Просвітництва, зауважуючи, що просвітителі XVIII ст. також вважали, що суспільному добробуту заважають різні вади людей, породжені феодальними порядками, і проголошували просвітництво важливим засобом подолання невідповідності між існуючим суспільним устроєм і вимогами розуму і людської природи.

За того вони розуміли просвітництво не лише як розповсюдження знань і освіти, а, перш за все, як виховання, пропаганду нових ідей, формування нового світогляду. Просвітителі вірили у великі можливості людства, яке здатне перетворити світ на краще. Велич людства полягала у силі його духу і здатності до дії. Такі ідеї були проголошені, зокрема, німецьким просвітителем Й. В. Гете у трагедії "Фауст”. Вчитель цитує уривок з твору і пропонує учням прокоментувати його:

Лиш той життя і волі гідний,
Хто б’ється день удень за них.
Нехай же вік і молоде, й старе
Життєві блага з бою тут бере.
Коли б побачив, що стою
З народом вільним в вільному раю,
Я міг би в захваті гукнути:
— Спинись, хвилино, гарна ти!
Чи ж може вічність поглинути
Мої діла, мої труди?
Провидячи те щасне майбуття,
Вкушаю я найвищу мить життя.

Отже, як ми переконалися, Г С. Сковорода прагнув душевного спокоюна лоні природи, серед сільської ідилії. Просвітителі також прагнули узгодити життя людини з природними законами. Тому у поняття "природа” вони вкладали не тільки природний світ, а й усю навколишню дійсність і саму людину. Згідно з теорією просвітителів (Ж.Ж. Руссо, Й. Г. Гердер та ін.), існуючий суспільний лад суперечив самій природі, її законам та порядку. На їхню думку, зло у житті зумовлене тим, що людство порушило природні закономірності, а суспільний устрій, побудований на брехні й насильстві, згубно вплинув на людину.

Тому ряд просвітителів протиставляли "природну” людину, не розбещену цивілізацією, людині "культурній”. За того вказували на небезпеку відходу від природного життя, яке, за їхніми уявленнями, відповідає законам розуму, справедливості й моралі. Вони наполягали на необхідності перетворення суспільства й життя в цілому згідно з велінням природи, бо це, відповідно до їх уявлень, визначається самою будовою світу і вищою логікою буття. Просвітителі вирішили, що людину "попсовану” можна виправити через навернення її до знань, духовних ідеалів і природних законів. Скажімо, французький філософ, письменник Ж.Ж. Руссо, різко критикуючи сучасну йому цивілізацію, що згубно впливає на людину, висунув свою концепцію людини й культури. Він протиставив "культурній” людині — людину "природну”, вимагаючи повернення до природи в житті. Трактат "Еміль, або про виховання” є тому підтвердженням. Своєму героєві Емілю письменник радив читати книги, а головне — звернутися до природи, щоб стати доброчесною й моральною людиною.

А ще Ж.Ж. Руссо підкреслював багатство людської душі, возвеличував "життя серця”, протиставляючи його розумові. Саме серце, на думку філософа, забезпечує зв’язок людини з природою: прислухаючись до свого серця, людина проникає в природу і вчиться жити за її законами. Це означає, що серце визначає духовне життя людини, відкриває шлях до пізнання істинного і прекрасного. Всі ці думки знайшли відображення у філософському романі Ж.Ж. Руссо "Юлія, або Нова Елоїза”.