Художня майстерність автора залежить від його вміння використовувати у своєму творі художні засоби. За допомогою них автор творить новий світ, художню реальність, де намагається сформувати свої естетичні принципи таким чином вселяючи у твір певні духовні цінності. До художніх засобів належать: тропи (епітети, порівняння, метафори, гіперболи), стилістичні фігури (повтори), формотворні засоби (сюжет, композиція, портрет, пейзаж, монолог, діалог). Тепер спробуємо знайти всі ці складові у повісті Івана Франка "Захар Беркут". Текст містить дуже багато пейзажних картин, де зображуються природні ландшафти долини, в якій знаходилося село. "Простягаючись звиш півмилі вздовж, а мало що не чверть милі в ширину, рівна й намулиста, обведена з усіх боків стрімкими скалистими стінами, високими декуди на три або й чотири сажні, долина тота була немов величезним котлом, із якого вилито воду. Чималий гірський потік впадав від сходу до тої долини високим на півтора сажня водопадом, прориваючи собі дорогу поміж тісні, тверді скали, і обкрутившися вужакою по долині, випливав на захід у таку ж саму тісну браму..." Поданий фрагмент містить велику кількість епітетів (намулистий, стрімкий, тісний, гірський) і кілька порівнянь (долина немов котел, потік немов вужака). Читаючи цей уривок, зачаровуєшся красою долини, її водоспадом і потоком, який тече удалечінь. Або такий фрагмент з безпосереднім описом селища: "При вході до кожного дворища стояли дві липи, між якими прив'язані були гарно плетені в усякі узори ворота. Майже над кожними воротами на жердці висіла прибита якась хижа птиця: то сова, то сорока, то яструб, то орел, з широко розпростертими крилами і звислою додолу головою; се були знаки духів - опікунів дому". Під час читання чітко уявляєш собі паркан, ворота і вгорі голови птахів, тотеми кожної родини. За допомогою таких описів письменник створює свою реальність, і ми, читачі, також потрапляємо до неї, наче дійсно блукаємо серед тухольської долини, а потім заходимо до самого селища.

Проте Франко - майстер не тільки пейзажів, він вигадує захоплюючі сюжети. Повість "Захар Беркут" має не лише цікавий основний сюжет, в якому поєднуються 2 сюжетні лінії: історична - напад мон-голо-татар і особиста - кохання Максима і Мирослави. Крім того, у творі ми маємо приховане повторення фрагменту повісті. Йдеться про загибель війська загарбників у долині. Мешканці селища заблокували гірський потік, наслідком чого стала повінь, в якій загинули всі вороги. Дуже схожу легенду ми знаходимо на самому початку. Максим розповідав її Мирославі і боярину. У давні часи на місці їхньої долини було велике "закляте" озеро. У ньому не водилося жодної живої істоти, а вода була отруєна. Опікувалася тим озером Морана, богиня смерті. Якось цар велетнів, які жили поруч з цим озером, посварився з богинею і вдарив чарівним молотом о скелю. Вона зруйнувалася, і все озеро витекло. Після цього почався розквіт долини, а ображена Морана обернула царя на великий камінь, який всі мешканці долини називали Сторожем. І ходила ще одна легенда, згідно з якою окаменілий цар велетнів оберігав село від неприємностей і мав допомогти у найскрутнішу хвилину. І сталося так, як передбачало це повір'я. Мешканці завалили велику кам'яну брилу, Сторожа, і нею перекрили гірський потік. Вся вода затопила долину, створивши тим самим нове озеро, в якому загинув ворог. Якщо за легендою вода була отруєна, то тепер була заповнена вбитими монголами, що також можна вважати отрутою.

Письменнику вдалося створити дуже реальний світ, в якому знайшлося місце захоплюючому сюжетові у поєднанні з неперевершеними описами природи. Авторові вдалося показати внутрішній світ героїв, пояснити і вмотивувати їх вчинки. Франко продемонстрував себе як дуже освічений в плані історії й історичних деталей та подробиць письменник, адже чітко змальовував особливості життя Карпатської Русі в ХІІІ столітті. Навіть сьогодні цей твір не припиняє вражати нас своєю унікальністю і чарівністю.