Більшість творів І. Франка — це громадянська лірика. В них він закликає до активних дій, викриває злочини Російської імперії та її служителів. Тому збірка "Зів'яле листя" ніби контрастує з іншими збірками поета. У ній зображене неподільне кохання і страждання, викликані ним;

Цікавою є назва збірки — "Зів'яле листя". Прочитавши її, читач подумає, що перед ним зараз постануть пейзажні твори з описом пізньої осені. Щось схоже ми зустрічали у його творчості раніше. І. Франко у попередній збірці "З низин і глибин" увів цикл "Веснянки", що ніби оспівує пробудження природи після зимового сну. Але змальовуючи картини природи, поет має на увазі близькі зміну суспільному житті, пробудження активних сил, що будуть боротися проти соціальної і національної несправедливості. Отже, назву збірки "Веснянки" треба сприймати як метафору. Те саме можна сказати і про "Зів'яле листя".

Значення цього образу ліричний герой розкриває у вірші "Епілог":



В зів'ялих листочках хто може вгадати 
Красу всю зеленого гаю? 
Хто взнає, який я чуття скарб багатий

В ті вбогії вірші вкладаю? 



Отже, зів'яле листя — це ті сумні вірші, які вириваються з душі героя, мов "тихе зітхання". Ці вірші викликані "незгоєними ранами; невтишеними жалями, завмерлим в серці коханням". Всі вони сповнені стражданням і песимізмом, бо ніщо не може привернути увагу коханої. Ліричний герой і не сподівається на це. Він не вимагає нічого від дівчини, не хоче турбувати її своїми почуттями. Він не схожий на ліричного героя громадянської лірики І.Франка, на відміну від якого, є абсолютно пасивним, не здатним до активних дій, що могли би привернути увагу коханої. Тому йому залишається тільки тихо страждати під її вікнами:



Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко, 
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна, 
Не дивися в той бік, моя пташко! 



Ліричний герой звинувачує кохану в тому, що її "серденько—колюче терня" і "слово остре, як бритва". З одного боку, вона приносить йому безліч страждань, але з другого—дарує велике щастя кохати. Тому ліричний герой і зізнається: "Ти мої радощі, ти моє горе!" І з цього можна зробити висновок, що навіть неподільне кохання дарує людині велике щастя. Про це свідчить і наступний вірш цієї збірки — "Чого являєшся мені у сні?"

Дівчина дуже жорстоко обійшлася із ліричним героєм, вона, знаючи про його почуття, згордувала ним, ніколи не посміхнеться й не озветься до нього. І навіть уві сні продовжує мучити його. Ліричний герой зізнається, що він вже багато років "свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлює на дні".

Але замість того, щоб проганяти це видіння, він закликає: "О ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні!", бо кохання, яким би мучительним воно не було,— це все одно дар, це щастя.

Отже, бачимо, що зводити збірку "Зів'яле листя" тільки до виразу туги, безнадії і страждання не можна, бо є в ній оптимістичні ноти, якими намагається ліричний герой заглушити сумні мотиви, які, взагалі, не властиві І. Франкові. Та і саме почуття кохання передбачає і радість, і страждання.