Проза І. Франка є найвищим досягненням у літературі XIX століття, бо в ній автор торкнувся зовсім нових тем, яких ще не було у творах попередників. Як відомо, майже всі повісті і романи українських письменників розповідали про життя селянства, з більшою або меншою повнотою розкривали його біди й радощі, мрії та сподівання. І. Франко теж писав про мешканців галицького села, але він першим звернув увагу на новий клас, народжений після скасування кріпацтва, — пролетаріат. У Галичині, на Батьківщині письменника, перехід до капіталістичних відносин стався раніше, ніж у Росії, — після революції 1848 року. У 70—80 роки робітничий рух на заході вже почав формуватися, і цілком природно, що І. Франко не міг обминути цієї теми, якій присвячена повість "Борислав сміється".

Борислав — це невеличке містечко, де було знайдено нафту й побудовано перші промислові підприємства. Сюди кидає доля головного героя — Бенедя Синицю, разом з яким читач знайомиться з умовами життя і праці ріпників. Це й становить перший важливий мотив твору. Капіталізм несе з собою жорстоку експлуатацію, злиденне існування робітників, моральне виродження багатьох із них, хто не зумів протистояти бездушним законам гонитви за наживою.

Страшні картини безправ'я постають із розповідей побратимів. Капіталісти обкрадають, зневажають ріпників, доводячи їх до відчаю, який, у свою чергу, штовхає ображених на злочинний шлях. Так, до кривавої помсти вдається Прийдеволя, чия кохана стала жертвою підприємців-розпусників. Виношують плани розправи з капіталістами брати Басараби. Тобто протест проти експлуатації вже назріває, але ж це ще не той робітничий рух, який міг би довести до перемоги.

Другий мотив у повісті пов'язаний з прагненнями Бенедя Синиці внести у стихійні дії робітників елементи організованості, цілеспрямованості. Він намагається переконати побратимів у перевазі чесної боротьби за свої права, але без сліпої помсти. Бенедьо готує страйк ріпників, організовує касу взаємодопомоги, яка б дала можливість робітникам вижити, якщо протест затягнеться.

У творі є кілька епізодів, де згуртовані пролетарі постають потужною силою — "бурею", з якою підприємці просто не можуть не рахуватися. На жаль, ні Леон Гаммершляг, ні Герман Гольдкремер не зрозуміли серйозності намірів своїх робітників. Касу було викрадено, страйк зірвано, — отже, чесний і відкритий план Бенедя провалився. Басараби переконалися у своїй правоті: боронити права гноблених можна лише кривавими методами. Досить невтішний висновок. Мені здається, що й сам Франко був засмучений розвитком подій у творі. Можливо, цим пояснюється той факт, що повість залишилася без закінчення. Письменник-гуманіст не хотів миритися з жорстокістю можливої революції і відмовився від її змалювання. А сюжет повісті "Борислав сміється" неухильно наближався до повстання. Історія це підтвердила. Можна лише дивуватися вмінню Франка зазирнути у майбутнє. На перших етапах розвитку капіталізму — дикої гонитви за наживою — він відчув непримиренність двох класів, побачив глибоку прірву між ними. Щоб подолати її, обом потрібні розум, терплячість, взаєморозуміння і справедливість. Так, може, повість "Борислав сміється" була певною пересторогою щодо майбутнього кровопролиття? До неї треба було прислухатися представникам панівних верств і керівникам робітничого руху.