Щоб не нафантазувати ще більше, розглянемо жанр поеми, може, там і справді є щось таке?. Поемою вона називається тому, що це віршований великого розміру твір, в якому змальовуються значні події, яскраво розкриваються людські характери, глибокий психологізм; епічна - бо в ній говориться про людей, їх вчинки, переживання, боротьбу тощо в розповідній формі; травестійна - бо автор переодягнув античних героїв вергілі-євої «Енеїди» в українське вбрання, переніс їх в істоіичні умови саме українського життя XVIII ст., зок-»ема побуту козаків-запорожців, українського пан-тва, чиновників та й простого народу; бурлескна - бо події і люди змальовуються здебільшого в жар-івливому, зневажливому тоні. А зараз розглянемо, як змальовано Енея та троянців. Сотляревський захоплювався троянцями на чолі з Снеєм, змальовуючи їх із симпатією: Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всее зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Уявили собі цього козака? Еней - відважний, хороб-іий ватажок, вмілий організатор і керівник, здатний на ійку, і на розваги (на це, здається, ви теж всі здатні), і іа «дипломатичні» стосунки з Латином, Ацестом, Еван-ром та іншими царями. Він завзято «садить… гайду-:а», тобто майстерно танцює, любить випити й по-уляти. Але не захоплюйтесь описом його «горіл-аних» пригод, як-от:
Енея заболіли ноги, Не чув ні рук, ні голови; Напали з хмелю перелоги, Опухли очі, як в сови, І весь обувся, як барило, Було на світі все немило…

Те ж саме і з козаками. Більше захоплюйтесь їх чинками й силою, їх відвагою й хоробрістю, їх до-єпністю й товариською щедрістю. Адже козаки міють міцно стиснути в руках зброю, постояти за вою честь і мужньо захищати вітчизну, а коли потрібно, то й віддати за неї життя. Не дивіться на те, д;о вони пиячать та куштують різні страви - на те оема і бурлескна, але ж «Енеїда» - високопатріотична епопея України. В поемі соковито та майстерно змальовано небожителів, які мешкають на високому Олімпі і звідти оглядають земний світ. Життя богів проходить в постійних бенкетуваннях, пиятиках, сварках, інтригах. Ворогування між Венерою і Юноною позначається на долі Енея: перша весь час допомагає йому, друга - перешкоджає, намагається заподіяти йому смерть, бо: Давно уже вона хотіла, Його щоб думка полетіла К чортам… В образах богів виведене чиновне панство, феодалів XVIII ст., показано їх взаємини, побут і звичаї, ставлення їх до простих людей. За хабар вони готові на все. Так, вже в першій частині розповідається, як Юнона, Дізнавшись про подорож Енея, просить бога вітрів Еола зробити на морі бурю і потопити троянське військо разом з Енеєм. За цю послугу Юнона обіцяє хабара - «дівку чорнобриву». І Еол згодився. Але Еней теж знає звички богів - брати хабарі, він обіцяє: «Я Нептуну півкопи грошей в руки суну, аби на морі шторм утих». І це допомогло, бо Нептун, бог моря, «іздавна був дряпіжка», а тому за хабар він порозганяв вітри та «взяв міт-елку і вимів море, як світелку». Зверніть увагу на мову богів і ви переконаєтесь, що вони дуже люблять лаятися:
Мовчать! Пре скверна пащекухо! - Юнона злобна, порощить: - Фіндюрко, ящірко, брехухо! Як дам - очіггок ізлетить! Українських поміщиків-феодалів письменник вивів і в образах земнних героїв - царів Латина. Ацеста, Турна, Дідони та ін. їхнє життя проходить в нескінченних бенкетах , розвагах, сварках та інтригах. Енея гостинно прийняла Дідона, влаштувавши йому бучний бенкет з пияткою: Тут їли різнії потрави, І все з полив’яних мисок… 1 кубками пили слив’янку, Мед, пиво, брагу, сирівець, Горілку просту і калганку… Напевно, добре їм тулялося. Але все-таки нам треба повертатися до написання нашого твору, а саме до теми «Поема І. Котляревського «Енеїда» - справжня енциклопедія українознавства».

Читаючи «Енеїду», ви, звичайно ж, знайшли тому безліч прикладів. Щоб вам було легше писати, ви можете виписати в окремі стовпці чи то назви страв, чи ігри, чи назви одягу, чи якісь звичаї, чи українські імена. Наприклад, їжа: куліш, лемішка, галушки, свиняча голова, індик з підливою, локшина, каша, зубці, путря, кваша, медовий шулик з маком, бублики, кав’яр, борщ до шпундрів з буряками, каплуни, баба з отрібки, з часником печена свинина і т. д. Але в своєму творі не перелічуйте усі, бо у нас все ж таки твір, а не книжка «Звичаї, повір’я, кухня та напої українців». Ви можете тільки згадати декотрі з них, щоб підтвердити свої думки.

І. Котляревський подає нам відомості і про українські народні інструменти, і танці. В «Енеїді» є сцена, де описано бенкет у Дідони, на якому: Бандура горлиці бринчала, Сопілка дуба затинала, А дудка грала на балках; Санжарівки на скрипці грали, Кругом дівчата танцювали В дробушках, в чоботях, в свитках. Троянці вміють хвацько «садити третяка», гаца-ка, гайдука. Про це ви можете також згадати. Тільки, будь ласка, не плутайте незнайомі страви з незнайомими назвами танців чи пісень, щоб Еней не їв «гайдука», а троянці-не танцювали «каплуна». Не забувайте, що троянці - це переодягнені запорожці, і співають вони пісень не римських і навіть не звичайних українських (щось на зразок «Несе Галя воду…»), а своїх, козацьких: про Сагайдачного, про Січ, Полтавську перемогу, про голодний рік. Можете в своєму творі згадати і про образотворче мистецтво. Царю Латину для оздоблення царських палат привезли картини:
Роботи первіших майстрів,
Царя Гороха панування.
Патрети всіх богатирів:
ЯкАлександр цареві Пору
Давав із військом добру хльору;
Чернець Мамая як побив;
Як Муромець Ілля гуляє,
Як б’є половців, проганяє, -
Як Переяслав боронив;
Бова з Полканом як водився,
Один другого як вихрив;
Як Соловей-Харциз женився,
Як в Польщі Железняк ходив…

Не намагайтеся перерахувати усі, адже у Котляревського складено чи не цілий каталог лубочних картин, що були розповсюджені тоді в поміщицьких будинках і особливо в селянських хатах. Тут ми бачимо картини про битву Олександра Македонського з індійським царем Пором, про героїв народних казок - Бову і Полкана, Ваньку Каїна, про билинного героя Іллю Муромця і його ворога Солов’я-розбійника («Харциза»), про битву руських князів із половцями (легенда про заснування Переяслава), про ватажка гайдамаків Залізняка тощо. В поемі згадуються поширені в народі легенди, а також казкові образи - кобиляча голова, килим-самольот, чоботи-скороходи, скатерть-самобранка. Знайдемо тут і «Телешика», і «Котигороха»; й Івана Царевича, і «Кухарчича», й «услужливого Кузьму-Дем’яна», і навіть Кощія. Тут ви можете використати цитати з тексту.

Особливо яскраво виявляється народність поеми в описах потойбічного світу - пекла і раю, того підземного царства, куди потрапляють душі померлих. Крізь прозорий серпанок бурлескно-травестійної оповіді про життя грішників у пеклі і праьедних душ в раю ви легко впізнаєте взаємини між людьми, їхні звички, натури. Так, так, це оті ж сільські досвідки, вечорниці, що їх увічнили у своїх творах і безсмертний Гоголь, і Квітка-Основ’яненко. Пояснюю, що таке вечорниці. Це був своєрідний університет культури на селі, де розкривалася і виблискувала скарбниця людської мудрості. Сюди залюбки сходилася молодь. На вечорницях часто знайомилися і освідчувалися в коханні; звідси нерідко починався шлях подружнього життя, назавжди єдналися долі дівчини та хлопця. Схоже це на сучасні дискотеки? Мабуть, схоже, тільш, звичайно ж, музика була інша, і магнітофонів не було.

В підземному царстві можна побачити живу, яскраву панораму народного ЖИТТІ. Так, серед тих, хто своїм життям на землі заслужив кару і тепер зазнає її в пеклі, на передньому шані - пани: Панів за те там мордували І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не дівали І ставили їх за скотів. Були у пеклі і чиновники, що зневажали трудящих, і купці, і церковнослужителі. Одним словом, «соціальний склад» мешканців пекла надто розмаїтий, але це все ті, поведінку котрих з осудом сприймав народ ще за їх життя.

Як один з елементів народності поеми слід відзначити наявність в ній простих народних імен, носіями яких є козаки-українці. Ось кого, наприклад, зустрів Еней в підземному царстві (з тих, що недавно потопились під час бурі на морі): Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма і Харка, Леська, Олешка і Сізьона, Пархома, їська і Феська, Отецька, Ониська, Опанаса, Свирида, Лазаря, Тараса… Багато з цих імен стали вже архаїзмами, але в ті часи це були досить поширені чоловічі імена. Ці «душі» не потрапили ще ні в рай, ні в пекло - їх ще не судили, бо за тамтешніми законами їм треба виждати ще певний час, доки дійде черга.

Також згадайте і про рай, де живуть «праведні душі». Живеться їм тут дуже гарно - є що їсти й пити, вони «сиділи, руки поскладавши, для них все празни-ки були». Це омріяний народом устрій, де немає експлуататорів , де люди живуть в достатку, в приязні та любові. Відзначте, що Котляревський вживає назви українських міст і сіл. Наприклад, Латин радить Тур-нові пошукати собі наречену в навколишніх селах: Ну, взяв би Муньку або Прісю, Шатнувсь то в сей, то в той куток - В Івашки, Мильці, Пушкарівку, І в Будища, і в Горбанівку, - Тепер дівчат, хоть гать гати. Відчуваєте, яка різниця: відправився Еней в Латинську землю, а опинився в Будищах!