Основним джерелом ідейно-тематичного спрямування нової драматургії, її поетики була усна народна творчість. З усіх фольклорних жанрів
І. Котляревському найдужче прислужилася народна пісня, бо немає такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке не було б відображено в українській пісні.

Народна пісня як елемент художньої структури входила в українську драматургію ще до Котляревського. Вже в інтермедіях і вертепній драмі зустрічаємо випадки використання пісні. У "Наталці Полтавці" пісня є суттю твору, формою його існування.

Важливо, що з усього розмаїття української народної пісні Котляревський для художньої реалізації задуму насамперед узяв пісню ліричну, бо вона чи не найповніше увібрала в себе все багатство почуттів, усю глибину людської душі. І. Котляревський використав пісню для художньої типізації характеру, для відтворення індивідуальних рис його вияву. Так, пісенні партії Наталки "Ой, я дівчина Полтавка", "Ой, мати, мати!", "Видно шляхи полтавські", "Віють вітри..." уяскравлюють основні риси характеру дівчини, зокрема її працьовитість, чесність, тонкий розум і добре серце, відданість коханому і вірність у любові, що є визначальним критерієм людської значущості в народній моралі й етиці. Пісні Наталки - ліричні, щирі, чисті. Здебільшого вони звучать у моменти особливої психологічної напруги, стаючи ніби кульмінаційним вузлом у розвитку дії.

Пригадаймо розпач Наталки після згоди подати возному рушники. Ця сцена неможлива без пісні "Чого вода каламутна, чи не хвиля збила?". Вона є органічним продовженням прозового монологу дівчини про своє безталання.
Використання пісні сприяє емоційній виразності характеру, підсилює тональність почуттєвого світу героїні. "Свою" пісню в драмі мають також інші дійові особи. Образ Петра позначений впливом сентиментальної традиції. Вже перша пісня, з якою він з'являється на сцені, підсилює сентиментальну розчуленість персонажа, індивідуальні риси його характеру - вірність у коханні й певну пасивність у боротьбі за своє щастя, покірність долі:

Ой, як я прийду,
Згорну я рученьки,
Тебе не застану,
Згорну я білії.

Найвиразнішою щодо визначення внутрішньої суті виборного є пісня "Ой, доля людськая - доля єсть сліпая!", яку він співає разом з возним. Пісня відображає не тільки те, як розуміють возний і виборний значення долі в житті людини, а й хижацьке єство "п'явок людських", особливо лицемірство виборного: "Ой, доле людськая, чом ти не правдива, що до інших дуже ґречна, а до нас спесива?". "Ой, доле людськая" не випадково виконується дуетом: автор свідомо підкреслює спільність думок возного й виборного. Пісня Наталки Полтавки, Терпилихи - здебільшого лірична, народна, створена автором на основі народної пісні, пісня виборного - сатирично-гумористична чи жартівлива, а ось арії возного взагалі позбавлені народнопісенної основи. Це або декларація "природності", брехні й хабарництва ("Всякому городу нрав і права"), або незрозумілі Наталці освідчення їй у коханні. "Свою" пісню має в п'єсі й Микола. Як і інші герої, вже в першій пісні він підкреслює своє соціальне становище. У пісні "Гомін, гомін по діброві" постає його сирітська доля "без племені і без приюту".
Зі своїми чарівними піснями "Наталка Полтавка" пішла по всій Україні. Пісні з цієї п'єси залюбки співали і співають ще й нині.