П'єса "Наталка Полтавка" написана Котляревським дуже реалістично, її герої — звичайні селяни, хлопці та дівчата, бідні, прості. Але почуття їх і характери багаті й глибокі. Автор тепло, з любов'ю та глибоким знанням народних характерів малює образи Наталки, Петра, Миколи.

Головна героїня п'єси — бідна селянська дівчина Наталка, дочка вдови Горпини Терпилихи. Поетична, світла, благородна постать цієї дівчини змальована з великим співчуттям до гіркої жіночої долі, яка повністю залежить від чоловіка.

Наталка — працьовита, вірна, розумна. З повагою ставиться вона до матері, до старших, та не поступається ні своїм коханням, ні своєю гідністю. Вона не може не виконати волі матері, що бажає доньці щастя, як сама його розуміє. Та зрадити свого кохання Наталка теж не може.

Мати — стара Горпина Терпилиха — мріє про те, щоб доньку не спіткала така лиха доля, як її. Але вона не бачить інших шляхів до щастя, ніж шлюб з багатим возним, хоч і нелюбом. Котляревський не засуджує свою героїню, він розуміє, що бідному нема чим відстоювати своє щастя.

Петро, котрого щиро кохає Наталка, теж виявляється покірним перед долею. Він чесний, добрий, щирий, роботящий. Та він не може боротися і Наталці радить "покоритися долі, послухати матері, полюбити пана возного", а його забути. Побачивши, що коханій та її матері загрожує біда, він ладен пожертвувати своїм почуттям, віддати все, що заробив "кривавим потом", щоб багатий чоловік не докоряв Наталці її бідністю.

Дуже привабливими рисами наділив автор ще одного героя — парубка Миколу, бідного сироту, в якого немає "ні талану, ні приюту". Замість того в Миколи є розум, вірність, відвертість. Він вірний товариш, допомагає Петру. На відміну од Петра, Микола не кориться долі, а переборює її.

П'єса закінчується щасливо, правда перемагає. Селяни святкують заручини, Наталка співає пісню, що відображає її вдачу:



Дівка проста, не красива,

З добрим серцем, не спесива.