Каталог
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану (вірш Ліни Костенко)
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану (вірш Ліни Костенко)
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потирають руки, беруються за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.
|
| Категорія: Костенко Ліна | Додав: slav4uk (06.01.2013)
|
| Переглядів: 806
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
