|
|
Каталог
У селі одному на Поділлі (вірш Ліни Костенко)
У селі одному на Поділлі (вірш Ліни Костенко)
У селі одному на Поділлі -
все життя, а й досі не знайшов -
дід Карпенко ходить щонеділі
у степу шукати бозна й що.
Бо якийсь там гетьман чи отаман
закопав нечувані скарби -
біля груші дикої, отам он,
через довжик до тії верби.
Правда, груша двісті літ як всохла,
зарівняла й місце борона.
Та була могила там висока,
тільки ж там могила не одна.
Десять кроків од тії могили,
тихі трави... гайворон кричить...
Сірий ідол, витесаний з брили,
от хто знає, але він мовчить.
Був тоді там, кажуть, кущик глоду.
Кущик є, та - терен, а не глід.
І дурний в очах всього народу -
вже вкотре! - йде додому дід.
І сміються люди вже у вічі:
треба ж так от збутися ума,
щоб оце в двадцятому сторіччі
та шукати те, чого нема!
Смійтесь, люди. А діди зникають.
Сивий сон у вічність однесе...
Є скарби, допоки їх шукають.
Перестануть - от тоді вже все.
|
| Категорія: Костенко Ліна | Додав: slav4uk (06.01.2013)
|
| Переглядів: 848
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
| | |
