|
|
Каталог
Боюся екзальтованих подруг... (вірш)
Боюся екзальтованих подруг... (вірш)
Боюся екзальтованих подруг,
балакучих самітників,
лекторів, у яких лоби
перекреслені жировими складками,
і мислителів - оригінальних,
як вдруге відкритий біном.
Пробі! Необов'язковими словами
вони мене обсипають, як пшоном.
Злітаються горобці-хвилини.
Кидають мене в тім'я, в мозок, в потилицю.
Дибають по спині.
Розчепіривши крила,
люто скубуться.
І, нарешті, кінчають, каналії,
фрагмент з гороб'ячої вакханалії.
Я поволі випростуюсь.
Але ще довго наді мною
літає гороб'ячий пух у пшоняному пилі.
А вночі мені сняться кошмари.
Ніби йду я між двома рядами огрядних лантухів,
і що не ткну пальцем у лантух -
з дірок сиплеться пшоно, пшоно, пшоно!
Уже по кісточки, по коліна, по плечі,
Уже немає чим дихати.
А вгорі на гілляці
сидить невмирущий Фенікс часу
і ронить сльози в сипучі піски пшона...
|
| Категорія: Костенко Ліна | Додав: slav4uk (21.12.2012)
|
| Переглядів: 698
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
| | |
