Здалеку ліс здається довгою темною смугою. Коли ми під'їхали до нього на лижах, виявилося, що ліс зовсім інший. 

   Дерева стояли в снігу, наче укутані пухкими білими простирадлами. Деякі гілки були чимось схожі на руки й ноги. Здавалося, змерзлі велетні зібралися тут, щоб погрітися в купі. А лижників вони не пускають їхати далі: хапають за одежу, притримують. Ми побороли ці перешкоди й виїхали на широку галявину. Блискучий сніг вкривав її. Сонце визирнуло з-за хмар, і очам стало боляче від цієї білизни. Аж раптом сонна галявина прокинулася: пролетів вітерець, затанцювали сніжинки. Захвилювалися навколишні дерева. Вітер зробився сильним, завив, а потім ніби заридав, наче голодний звір. 

   Як лютує мороз, щипаючи за носа, хапаючи за щоки! Він хоче подолати відважних лижників. Та намагання морозу даремні. Стрілою ми мчимо між деревами, і нам нічого не страшно. Ми зникаємо в білій далечині. 

   До побачення, зимовий ліс!