В. Симоненко належить до руху шістдесятників, що виник за часів так званої відлиги. Це були молоді люди, які вперше за багато років насмілилися вголос сказати те, що думають. На відміну від своїх попередників, які оспівували робітничий клас як єдине ціле, поети-шістдесятники звернули свій погляд на звичайну людину, її турботи, почуття, оригінальність.
В. Симоненко у своїй поезії «Ти знаєш, що ти людина?» саме намагався підкреслити, що кожний з нас — це індивідуальність. Ніколи — ні у минулому, ні у майбутньому, не повториться життя жодної людини, не повториться її усмішка, її погляд:

Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Життя нам дається один раз, тому треба насолоджуватися ним, радіти з того, що воно нам дає, звертати більше уваги на красу, Що оточує нас, бо зараз саме для нас ці ліси зеленіють, ці квіти цвітуть, степова трава коливається, ця вода блищить. Ми повинні звертати також увагу на тих, хто оточує нас, дарувати свою любов оточуючим.
Поезія В. Симоненка просякнута радістю буття, оптимізмом і любов'ю до життя, до кожної людини. Вона закликає нас жити так, щоб наприкінці життя ми могли усвідомити, що прожили його щасливо й гідно.