М. Рильський посідає одне з чільних місць в українській поезії.
Характерною рисою його лірики є прагнення до гармонії - між особистістю і навколишнім світом, людиною і природою.
У світі ліричної поезії М. Рильського переважають насичені кольори: "Червонобоким яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий, і ніч повільним помахом руки широкі тіні чорним пише вуглем" ("Людскість").

Сердечні переживання автора відбуваються на фоні природи. Він з великою майстерністю зображує пори року: весна ("Гнуться клени ніжними колінами... Ще от день - і все ми, все покинемо для блакитнокрилої плавби", - "Ластівки літають, бо літається..."); літо ("Як соковито й повно гуде і стелеться понад землею ясного полудня віолончель!" - "Опівдні"); осінь ("Запахла осінь в'ялим тютюном, та яблуками, та тонким туманом..." - "Запахла осінь...").

Для "неокласичної" лірики поета характерна просторово-часова її організація. Зображуваний простір у нього поставлений у далеку перспективу і підноситься до чогось значущого.

Час у поезії звільнений від побутової конкретики. Дія відбувається на тлі "всезагальної" епохи.
У поезіях М. Рильського за двадцять років відбулися істотні стильові зміни, що проявляються у тому, що зникають впливи символізму, імпресіоністичної моментальності у фіксації переживань, посилюється класицистична ясність, точність композиційного ладу (у ліриці), стрункість синтаксису.

Взагалі у творчості М. Рильського репрезентовано стильові школи світової поезії: класицизму, романтизму та реалізму.