Інтимна лірика Максима Рильського
(за поезією "Яблука доспіли")
Від поезії М. Рильського "Яблука доспіли" віє світлим смутком, печаллю розлуки. Але все одно мотив життєдіяльності, гармонійного єднання людини і природи домінує:
Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні вуста.
Ліричний герой порівнює своє почуття кохання з яблуками, які теж "зривають", коли вони "достигнуть під промінням теплим". Герой відчуває, що для його кохання, як і для яблук, минуло літо і настала осінь. Ось тому:
...У серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.
Ось-ось настане мить розлуки - і кохання згасне. Усвідомлюючи це, ліричний герой у розпачі благає свою кохану:
Поцілуй востаннє, обніми востаннє.
Отже, в основі вірша - філософська думка про минучість кохання. Цю проблему поет розв'язує так:
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
Саме в цих рядках - головна ідея твору. Кохання - минуще. І лише той зуміє віднайти душевний спокій, хто по-справжньому кохав, не розмінюючи своїх почуттів.