Іван Драч — помітна постать на зоряному небосхилі видатних діячів України. За три десятиріччя літературної діяльності він видав кільканадцять збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно-критичних розвідок. Його твори виходили в перекладах багатьма мовами світу. Творчість Івана Драча показує потяг поета до зображення здобутків людства, осягнення літературних, культурних і мистецьких надбань рідного народу, а отже, характеризується різноманітністю мотивів.

Творчий доробок Івана Драча є настільки самобутнім й оригінальним, що його вірші й поеми не сплутати з творами жодного іншого автора, поезії завжди вражали незвичайними образами до такої міри, що скам'яніла естетична свідомість мас на початку 60-х років XX століття важко сприйняла їх. Проте зараз, коли ми можемо вповні ознайомитись із доробком видатного поета, можна оцінити легкість, стрункість віршів, їх своєчасність та актуальність.
Один з улюблених жанрів Івана Драча — балада, де широко розкривається поєднання епічності з властивими поетові драматизмом і ліричністю. Саме в баладі він має змогу змінити реалістичну конкретику за допомогою асоціативного наповнення, метафоризації дійсності. Серед відомих балад Івана Драча виділяється «Балада про соняшник».
У «Баладі про соняшник» немає традиційних ознак балади: сюжет явно позбавлений легендарно-історичного або героїчного наповнення. З іншого боку, ми бачимо в сюжетній лінії твору незвичайні, майже казкові події: соняшник, який чомусь має руки й ноги, стріляє горобців з рогатки, купається в річці й вилазить на грушу, зустрічає сонце у червоній сорочці, що їде «на велосипеді, обминаючи хмари у небі...». Соняшник глибоко вражений видовищем і просить покатати його.
На перший погляд, це просто казка. Але останні рядки показують, що балада має прихований зміст:

Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

Зазирнувши «вглиб рядків», розуміємо нарешті: соняшник — уособлення поета, а сонце, що так вабить його, — поезія. Незвичайність такого розуміння Поезії і Поета є очевидною, але саме таке порівняння і є найбільш вдалим, адже соняшник — рослина, орієнтована на світло сонця, рослина, що й формою нагадує його. І як соняшник не може існувати без сонця, так і поет не уявляє свого існування без поезії, змушений покликом серця завжди сповідувати її закони.
Невипадковим є й вибір автором балади саме образу соняшника, який вважається невід'ємною складовою частиною національної символіки України. Цим Іван Драч підкреслює, що у творі йдеться саме про українських поетів, для яких поезія — спосіб вираження українського світовідчуття. До таких поетів належить і сам автор «Балади про соняшник».