|
|
Каталог
"Я землі належу. Весь. До дна" (І. Драч)
Твір на тему: ""Я землі належу. Весь. До дна" (І. Драч)"
Шістдесяті роки були дивною епохою. Суспільство визволялося від
жорстких, а часом і жорстоких регламентів сталінських часів, належне
місце посідала віра і довіра між людей, демократизувалися відносини між
посадовцями і підлеглими...
Коли ж зважити, що всі ці суспільно-політичні зрушення щасливо
збігалися з небаченим до цього ривком наукової думки, яка вивела на
орбіту в досі недоторканий космос Юрія Гагаріна, заглянула в ядро ще
недавно не розщепленого атома, більше того — розшифрувала навіть
генетичний код, то воістину шістдесяті роки — крутозламні.
Саме такі періоди виписують людей рішучих, з особливо розвинутим
відчуттям свіжого, новаторського складу. І саме такий Іван Драч.
Кредо його як поета, як людини на той час можна записати чотирма такими рядками:
Я ж приходжу: мені до рук
Варто знати кожнісіньку ваду,
Але я вже скоріш помру,
Ніж з ракети в авто пересяду!
Сказано: оригінальний поет не той, кого наслідують, а той кого
не можна наслідувати. Іван Драч відповідає цій парадоксальній формулі.
Справжня вартість поета визначається не тільки тим, що він
творить сьогодні, а й живучістю його минулих набутків. Поема І. Драча
«Ніж у сонці» сьогодні звучить, може, навіть актуальніше, ніж у 60-х,
коли вона творилася.
«Сонце — це втілення людських прагнень до правди, до краси, до
сміливості, до справедливості, до ніжності тощо. Як виникло Сонце? Сонце
виникло у фокусі людських поглядів, звернених у небо, бо ж людина
звикла дивитись у небо, якщо вона не тварина».
Сонце в контексті Драчевої поеми — то не тільки небесне світило,
джерело енергії і життя. То, скоріше, морально-етична категорія, символ
чистих начал, що є в кожній людині. У кожного, твердить Драч, мусить
бути своє сонце, своя заповітна вершина, ідучи до якої ми очищаємося від
випадкового, від вічної «суєти суєт», стаємо вищими і красивішими...
Та чи не найсучасніше звучить інше спрямування поеми. За останні
десятиліття, що минули від часу її публікації, людство стало на порозі
страшної катастрофи. І ті жахи, що в часи появи «Ножа в сонці»
трактувалися як апокаліптичні гіперболи поета, стали реальністю. І
страшною реальністю є «Чорнобильська мадонна» — крик одчаю, застереження
людству...
Певне, тривожнішого дзвону, ніж у цих поемах І. Драча, які закликають до пильності, не пролунало в жодній літературі.
Поет писав:
Я землі належу. Весь. До дна.
А до сонця золота струна
Тчеться вітром, тчеться від землі —
Я пливу до сонця на крилі.
Душу носять по світах вітри.
Сонце мчить крилато догори.
Я ж землі належу. До кісток.
До майбутніх буйних пелюсток.
І ці вісім рядків найкраще показують нам, читачам, відношення
поета до своєї творчості, що йде від землі, як сила стародавніх героїв.
|
| Категорія: Драч Іван | Додав: slav4uk (11.01.2013)
|
| Переглядів: 859
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
