|
|
Каталог
Взаємозв'язок людини і природи у поемі Івана Драча "Чорнобильська мадонна" (твір)
Твір на тему: "Взаємозв'язок людини і природи у поемі Івана Драча "Чорнобильська мадонна""
Людина уявила себе царем природи, її законів: стала змінювати русла рік,
осушувати й зрошувати землі, творити моря, літати в космос, — зовсім
забувши, що вона лише маленька частинка Всесвіту, нехтуючи обережністю і
відповідальністю перед віковічними законами природи. Довго терпить
природа, та настає час і це терпіння кінчиться і вона жорстоко покарає
своїх кривдників. Саме таким покаранням за безвідповідальність,
байдужість і була аварія на ЧАЕС 26 квітня 1986 року.
Людина і природа, їх взаємозв'язок — така ідея поеми
"Чорнобильська мадонна", що вийшла з-під пера відомого письменника і
державного діяча І. Драча. Своєрідність поеми в тому, що автор поставив
перед собою завдання відобразити не саму трагедію, а стан душі, яка має
осмислити те, що сталося.
"Чорнобильська мадонна" — це своєрідна скорботна пісня
матері-України. Центральне місце в поемі посідає заголовний образ. Не
випадково звертається поет до образу Мадонни, який стільки віків надихав
митців пера, пензля та деригентського жезла. Мадонна — це щаслива
молода жінка з немовлям на руках, здоровим, рожевощоким немовлям. Якою ж
буде дитина Чорнобильської мадонни, коли поруч рудий ліс і ріка
Прип'ять?! Нормальною чи мутантом із ногами різної довжини, нижньою
частиною, схожою на риб'ячий хвіст, без очей чи з Трьома головами? Та й
чи буде ця дитина взагалі?!
Героїня вірша "Трактористка" щодня ковтає пилюку з
чорнобильськими радіонуклідами, бо не для неї трактор із герметичною
кабіною. Вона здатна ще раз повірити вченим, що доза радіації
мінімальна, і прохає лише не брехати, бо їй "ще треба родити".
Радіація — це велике лихо, лихо без кольору і запаху, якого не
побачиш і не почуєш, від якого важко сховатися. Це чиясь старенька мати
сама наївно ховається під целофановою плівкою і ховає під нею та взуває у
старі кирзаки свою корову. Але зовсім не наївне запитання поета:
Де знайти кілометри целофану
На рукотворне Київське море
Чи бодай на Десну зачаровану,
З якої Київ п'є воду.
Розмірковуючи над Чорнобильським лихом, поет не може обминути
тих, хто спроектував і розставив на родючих українських землях атомні
електростанції. Здавалось, у них є вагомі виправдання, бо важко знайти
таку кількість енергоресурсів, якої потребує промисловість.
Але сталося лихо. І як гірко матері, чий син "...все це вигадав:
— Звели... Звели станцію і місто, десь
недодивилися — трапилось лихо. ...
Бурхає полум'я, валує дим.
І Майже мої ровесники біжать по перекриттю, скидають на землю
шматки графіту з реактора, хоч лічильник Гейгера пищить "так
потойбічно", що навіть роботи виходять із ладу. Серед цих хлопців міг
бути і я, якби народився трохи раніше. Цього разу світ врятований,
врятований ще раз життям молодих.
У фіналі твору поет знову порушує питання: людина і природа,
природа і наука. Так, наука має розвиватися, науковці повинні робити
відкриття, але не для того, щоб знищувати природу, вкорочувати вік
людині.
Захворіла наша планета. Захворіла через бездумні відкриття,
дякуючи нашій байдужості. А що буде далі? Людина повинна усвідомити, що
вона таки не цар природи, а невід'ємна її частина. І найменший злочин
перед Матір'ю-природою неодмінно обернеться, якщо не проти самого
винуватця тієї чи іншої екологічної катастрофи, то проти дітей і онуків
його, впавши карою на їхні ще безгрішні душі. Найстрашніше ж, якщо їх не
буде... Страшно
За безладну безмір, кар'єри і премії,
Немов на війні, знову вихід один;
За мудрість всесвітню дурних академій
Платим безсмертям — життям молодим.
Зупинимось же, доки не пізно. Біймося мертвої планети Земля. Досить того, що у нас вже є мертва зона...
|
| Категорія: Драч Іван | Додав: slav4uk (11.01.2013)
|
| Переглядів: 873
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
