Четвер, 16.05.2024, 20:16
Вітаю Вас Гість | RSS


Форма входу
Реклама!

Каталог

Головна » Статті » Твори з укр.літератури » Багряний Іван

Геноцид української нації в романі Івана Багряного "Тигролови" (твір)

Твір на тему: "Геноцид української нації в романі Івана Багряного "Тигролови""


  З великого болю Івана Багряного за Україну, за її знищуваний, тероризований народ народився у 1943 році роман «Тигролови». Перебуваючи у БАМЛАГу, а потім утікаючи з концтабору, письменник виношував задум твору, який би найбільш максимально відтворив блукання по світу українського народу. В «Тигроловах» письменник створює образ Григорія Многогрішного, який є майже двійником Івана Багряного, носієм думок і почуттів автора. 
Одна з найголовніших рис Григорія Многогрішного — його щира любов до Батьківщини — України, до свого нещасного народу. Гіркі роздуми охоплюють Многогрішного, коли він їде до Хабаровська поїздом, що «возить дрова і лес»: «Григорієві здавалось, що він потрапив додому. Вагон говорив усіма діалектами його — Григорієвої — мови: полтавським, херсонським, чернігівським, одеським, кубанським, харківським... Ба, тими діалектами говорив весь цей «експрес», і то не тільки тепер, а, либонь, протягом цілої своєї історії. Основний контингент його пасажирів — Україна, ота зірвана з місця і розкидана по всіх світах — поза геттю. І хоч цей «експрес» ходив за маршрутом «Владивосток — Москва», але то була своїм мовним і пісенним фольклором та й всім іншим — Україна. Екстериторіальна Україна. Україна без «стерна і вітрил». Тут Григорій слухає сумні сповіді обдурених владою земляків-заробітчан, і голова його паморочиться від болю і гніву: «Те, що він почав був забувати, — ціла ота трагедія його народу, — навалилось на нього всім тягарем, кидаючи серце, мов м'яч, у всі боки.
Уся! Уся його Вітчизна ось так — на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості у бруді... розпачі! голодна!., безвихідна!.. Безперспективна!.. Стискав зуби, аж-но набрякли щелепи».
Якого болю завдає розповідь старого Мороза «про місто каторги, про пекло новітніх канальських робіт, вигачуване костями українськими», — про Комсомольськ, про безліч затероризованого, на повільну смерть приреченого люду, а надто про силу-силенну «своїх людей» — земляків з далекої України, про голод і цингу, про надлюдські терпіння і труд каторжний, а надто взимку, при 50-градусному морозі, напівголих, напівбосих людей, чесних трударів — полтавських та катеринославських, та херсонських «куркулів», «державних злодіїв», суджених «за колоски», тих, кого бачив Многогрішний у череві поїзда-дракона.
  У заціпенінні припадає оком Григорій до барака, де охоронник обливає брудною лайкою дівчат-невільниць, які пиляють дрова і співають журливими голосами українську пісню, ніби скаржаться холодному сибірському небу. А ті вродливі, але стомлені, змарнілі дівчата, яких побачив герой у ресторані — «дочки розкуркулених батьків, розкиданих по сибірах! Це ж вони, втікаючи, рятуються! Рятуються від холоду і голоду. Від безправ'я і смерті, — рятують життя ціною краси і молодості, ціною честі і материнського щастя...» 
  А скільки ще людей гине в Україні, страждає і мучиться! 
  В уста свого героя вклав Іван Багряний палкий протест проти геноциду української нації, проти будь-якої жорстокості, від якої може постраждати людина.



Категорія: Багряний Іван | Додав: slav4uk (20.03.2011)
Переглядів: 1143 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Реклама
  • Рекомендуєм
  • Реклама!

    Copyright Slav4uk12 © 2024
    Конструктор сайтів - uCoz


    WOlist.ru - каталог сайтов Рунета