У 1943 році з'явився твір українського письменника Івана Багряного «Тигролови», визначити жанрову приналежність якого — і до сьогодні важке завдання для літературознавців. Однозначно можемо сказати тільки, що цей роман — складний за побудовою і великий за розміром (складається з двох частин, дванадцяти розділів, має розгалужену систему підрозділів, історичних довідок тощо) епічний прозовий твір, із значною кількістю персонажів, великими часовими і просторовими межами (дія відбувається на всій території колишнього СРСР, особливо відчутний великий простір, який охоплює автор своєю увагою, коли ми читаємо про «Тихоокеанський експрес нумер один», що мав «маршрут майже на пів земної кулі, маршрут «Нєгорєлоє — Владивосток», тобто від понурої Прибалтики і до берегів Японського моря, маршрут на 12 тисяч кілометрів і стільки ж назад»), із докладною характеристикою героїв та обставин (герої постають перед нами яскравими особистостями з умотивованими вчинками, власними мріями і сподіваннями, ми віримо їм). 
   Усе ж, що стосується визначення виду роману, викликає зливу суперечок, непорозумінь і вагань. Твір виблискує різними гранями, і кожна така грань дає нове визначення твору. У першу чергу слід визначити пригодницьку складову роману. У ньому діють сильні герої серед незвичайних природних умов (уссурійська тайга), їх оточують екзотичні рослини й тварини, (чого вартий один лише господар тайги — тигр Амба, а також згадки про панування оленів, шлюбні співи ізюбрів, скажені очі рисей тощо). Головний герой взаємно закохується у дівчину, що виросла серед дикої природи і має такий самий дикий норов, і разом вони перемагають своїх ворогів. Але сказати, що це пригодницький роман, і поставити крапку — ще рано. 
Роман містить детальний опис тоталітарної держави, методів її керування людьми. Перед читачем розгортається страшна документальна картина ВАМЛАГу, «безконечні лави людей, списаних геть з життєвого реєстру, обтикані патрулями з рушницями і псами». Засуджені на заслання до таборів стоять докірливими рядами обабіч залізничної колії, «нащадки Многогрішного і нащадки того Авакума вільнодумного... Каторжники». Не менш страхітливий опис «ешелонів смерті», що везли засуджених до таборів. Вони нагадували лиховісних драконів із виряченими червоними счима-ліхтарями. Ми з твору вивчаємо викреслені, а значить, невідомі сторінки нашої трагічної історії. Тому роман можна назвати ще й політичним, історичним і документальним.
   Вивчаючи біографію Івана Багряного, ми дізналися про те, що письменник був заарештований радянською владою і засуджений до висилки в табори. Ми дивувалися сміливості людини, яка змогла втекти з далекосхідних тюремних поселень і кілька років підкорювала тайгу. Читаючи роман, ми в образі Григорія Многогрішного немов бачимо самого Івана Багряного. Таким чином, твір має ще й автобіографічне забарвлення. 
Отже, визначення жанрової приналежності роману «Тигролови» стає важким завданням для вдумливого читача. Залишається дивуватися таланту письменника, який зумів тісно переплести ознаки різних видів роману у своїй розповіді про долю людини й створити неповторний зразок літературного мистецтва як в українській, так і світовій літературі.