Про Людину з великої літери читаємо ми у романі Івана Багряного «Тигролови». Про людину, що живе за моральним кодексом своїх пращурів, про людину, для якої честь і благородність — не пусті слова, про людину, що любить життя і має до нього могутню волю, розуміє, що життя одне і прожити його слід не тільки так, щоб 
Не було по соромно за нього перед нащадками, але й гідно, адже Людина заслуговує не простого животіння, а життя.
Саме так жив і думав Григорій Многогрішний — головний герой роману «Тигролови», якому судилося народитися лицарем духу, стати безстрашним, не прирученим «тигром» у світі насильства, все життя бігти над прірвою страждань і безвиході. Він — людина, яку не може вдовольнити маленьке, як шибка у вікні, щастя для себе. Він не може бути щасливим, коли знає, що тисячі людей поруч з ним страждають. Він прагнув щастя для свого «нещасного краю і породу», і в цьому його гріх, за який має бути покараний, за який засуджений на страшну довільну смерть на каторзі.
Алє людина має або жити по-людськи, або вмерти, але теж по-людськи, а не бути живим трупом в одному з численних таборів, не вмерти від знущань, голоду, пошестей і журби, не зазнати жорстокої смерті. Головне для Григорія — у будь-яких обставинах залишатися людиною. Життя, гідне Людини, можливе тільки на свободі, тому герой без вагань стрибає на ходу зі скаженого поїзда назустріч щастю, а може й смерті, але смерті знову ж таки гідної, адже «ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гниючи!»
   Блукаючи безмежними нетрями тайги, не маючи чим поживитися, Григорій настільки виснажився фізично, що не мав сили іти. І тільки бажання служити добру, бути потрібним людям повернуло його до життя, коли він почув крик про допомогу. Його душа не могла не відгукнутися на цей крик, бо він — Людина, він прийшов у цей світ, щоб творити добро. Так, рятуючи невідому людину, він не тільки рятується сам, але й знаходить щастя у коханні. 
Григорій Многогрішний став легендою, гордим соколом для Гімнів ешелону смерті. Він був «дияволом» і страшним спогадом для свого мучителя — слідчого Медведина, бо під страшними іпртурами не зламався, не став просити, а тільки проклинав або мовчав. Він став щастям для Наталки. Але перш за все він був Людиною, Людиною з такою волею і жагою до життя, що їх неможливо зламати, Людиною, що, незважаючи на всі страждання, і..- підступила від своїх ідеалів, не відцуралася їх, Людиною, за рікою майбутнє.