Як великого гуманіста, борця за справедливість знають відомого українського письменника Івана Багряного (справжнє прізвище Лозов'яга) у світі. Його твори завжди підносили такі людські чесноти, як доброта, вірність обов'язку, несхитність на вибраному шляху, патріотизм, чесність із людьми і самим собою тощо. За це й страждав він, ув'язнений, засуджений, висланий до страшного й холодного БАМлагу на Далекому Сході. Та не зрікся письменник своїх переконань, бо знав, що то є — людина, знав, на що вона здатна, і прагнув у всіх своїх вчинках до справедливості перш за все.
Герої творів Івана Багряного дуже багато мають спільних рис із автором: засуджений і катований, але нескорений Андрій Чумак із роману «Сад Гетсиманський»; сміливий і мужній, здатний на великі вчинки Григорій Многогрішний з роману «Тигролови». Вони захищають горде ім'я людини перед усепоглинаючою машиною тоталітаризму, яка нівечить життя індивідуальностям, перетворюючи кожного на гвинтик у собі або знищуючи.
Григорій Многогрішний — «юнак — 25 літ, русявий, атлет, авіатор тчк... Суджений на 25 років тчк...» Суджений тільки за те, що любив рідну Україну над усе й не погоджувався бути німим гвинтиком суспільства підкорених мовчазних рабів. Дійсно, величезний злочин! Та вірить він у ту справедливість, яка дасть йому можливість вистояти, незважаючи на каторжні муки: слідчий йому «виламував ребра в скаженій люті... повивертав суглоби... домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав та почав ридати та благати його, як то роблять всі...» Григорій тікає з ешелону смерті і потрапляє в казково прекрасну, але моторошно небезпечну тайгу. І навіть там, голий і голодний, без жодної зброї, він знаходить сили вижити, ще й відгукнутися на крик людини про допомогу.
Попри всі муки Григорій зберігає людську подобу, він не обирає помсту над усе. Помститися треба, але не покладати всього життя на її вівтар. Він сміливо дивиться у день прийдешній і вірить, що все можна змінити, потрібна лише витримка й наполегливість. І доля нагороджує Григорія щастям — щастям пізнати справжнє кохання до гарної, так само мужньої, як і він, дівчини Наталки з родини давніх переселенців Сірків, щастям досягти справжньої свободи, коли ти вже не залежиш від примх катів, коли ці кати бояться тебе і навіть одної лише пам'яті про тебе. Немає для слідчого Медвина нічого страшнішого, ніж бачити перед собою «тії очі з кривавими росинками на віях, — вони стоятимуть перед ним вічно...»
Під стать Григорію і його оточення: родина тигроловів, яка зберегла найосновніші моральні засади спільного життя — любов батьків до дітей і повагу дітей до батьків, вірність, відданість. Вони захищають один одного, вміють вірити іншій людині, навчилися жити в злагоді з усіма, вони вміють прощати невдалі вчинки інших і турбуватися про природу, вони розуміють цінність людського життя.
Саме вони, на мою думку, заслуговують на ім'я справжніх людей, що живуть на землі, яка їх годує. Усі інші, як то дозорці, слідчі, кати — це людолови, той намул, що завжди з'являється там, де бурхлива ріка часом застоюється на місці, це піна, яка зникне за вітром, не залишаючи навіть згадки про себе. А в пам'яті залишаться тигролови, мужні мешканці тайги, які живуть вільно, бо в першу чергу мають свободу свого сміливого й непокірного духу.