Іван Багряний, письменник-емігрант, у романі "Тигролови" показав Європі образ українця, представника зневаженої нації, яку розтинали жахливими голодоморами, драконівськими репресіями, але вбити не змогли.
Роман не автобіографічний. Але негаразди і страждання самотньої людини в непрохідній тайзі не вигадані Іваном Багряним, а ним пережиті. При змалюванні життя українців у Сибіру письменник використав власні враження від відвідин Зеленого Клину. Тут живуть українці, колишні втікачі й вигнанці, які були колись розкуркулені радянською владою. У Зеленому Клину вони створили свій український світ, наповнений чистотою і гармонією. "І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм...", - розповідала Катерина Сірко. Ця родина зберегла православну віру і рідну мову. Сірки жили, дотримуючись народних звичаїв і традицій. І самі вони мужні, горді, упевнені, волелюбні. Велике враження справила на Григорія і зустріч з іншими виходцями з України - сім'єю Морозів: "Всім такі, лише одним не такі - поглядом, життєвим тембром, іншою якістю".
Дотримується народної моралі й Григорій Многогрішний. Навіть маючи дозвіл Наталки узяти коня, він не робить цього і бере лише харчі, сірники і жменю набоїв. Суто українська вдячність за гостинність і доброту примушує його повернутися до Сірків, щоб належно подякувати і розпрощатися. Як бачимо, звичаї, традиції, засновані насамперед на ментальності українського народу; який відзначається доброзичливістю, совісністю, гостинністю, показані не даниною віками усталеному, а дійовою, спонукальною силою.
Роман "Тигролови" має проекцію не тільки на сучасне авторові, а й на минуле та на майбутнє. Образи українців - представників колись славних козацьких родів Многогрішних, Сірків, Морозів - не просто типові, вони - яскраве підтвердження, що генеалогічне дерево не втратило сили через століття, що в жилах нових поколінь тече така ж гаряча, непокірна козацька кров.