|
Каталог
Які гріхи спокутував Григорій Многогрішний (за романом І. Багряного "Тигролови")(твір)
Твір на тему: "Які гріхи спокутував Григорій Многогрішний (за романом І. Багряного "Тигролови")"
Наші далекі предки, без сумніву, мали підстави давати один одному
промовисті прізвища. Так чинить і більшість письменників, називаючи
своїх героїв. То ж які гріхи у Григорія Многогрішного і за що йому випав
такий тернистий шлях? А «гріхів», як на тоталітарну систему, що душила
все живе й мисляче, доволі багато: розум, гідність, національна
самосвідомість, сміливість. І найбільший «гріх» — любов до батьківщини,
до Матері-України та її замученого, обдуреного народу.
Автор робить свого героя нащадком славного гетьмана Дем'яна
Многогрішного, першого політичного засланця Сибіру. І це глибокий символ
невимовно тяжкої долі українського народу, який споконвіку страждав від
нападів ворогів зовнішніх, а потім був стероризований, напівзнищений
ворогами внутрішніми, новітніми варварами.
Образ молодого інтелігента 30-х років, та ще й змальованого у
героїко-романтичному плані, для української літератури новий. Ми
захоплюємось юнаком, що став легендою, гордим соколом для в'язнів
ешелону смерті, підпилявши неймовірними зусиллями дошки вагону і
вистрибнувши на ходу зі скаженого поїзда. Він став «дияволом» і страшною
легендою для свого мучителя — слідчого Медвина, бо під страшними
тортурами не зламався, не. став просити, а тільки проклинав або мовчав.
Григорій Многогрішний ішов безмежними тайговими нетрями, без
їжі, одягу, без будь-яких засобів для оборони чи полювання, без
напрямку, і все-таки не втрачав віри: «Проте відчай не брав його.
Дуже-бо багато він перетерпів, щоб ще впадати у відчай. ...Його гнала
вперед надзвичайна впертість, сто раз випробувана і загартована
мужність. Вперед, наперекір всьому!» Виснажений, зголоднілий втікач
знайшов у собі сили, щоб врятувати не лише себе, а й дівчину від лютого
звіра.
Григорій виявляє себе згодом чудовим мисливцем, навіть бере
участь у полюванні на тигрів. Його девіз: «Бог не без милості, козак не
без щастя».
І щастя його знаходить — він завойовує серце гордої й прекрасної
дівчини — Наталки. Вони разом, сміливо кинувши виклик долі, з
дивовижними пригодами переходять кордон і опиняються в безпечному місці.
Дівчина згодна йти з коханим навіть на його Україну, наражатися на
небезпеку. Адже він поклявся собі повернутися на батьківщину, але вже не
як вигнанець, а «як месник».
Історія ця може здатися неймовірною, фантастичною, коли б не
була частиною життя самого автора. Звичайно, у даному випадку перед нами
не автобіографія, а художнє узагальнення, хоч основні факти дійсно
збігаються (втеча, переховування в українських переселенців і навіть
одруження та повернення на батьківщину).
Отже, Григорій Многогрішний стає живою ланкою, що поєднує дві
України — омріяну, сонячну, ясну і нещасливу, стероризовану, скривджену.
Тому його образ набирає символічного звучання. Він втілює в собі
непокірну й горду молодість та молодість сплюндровану, страчену, яка
спокутує, мабуть, гріхи батьків і дідів — покірність, політичну
байдужість, непослідовність, довірливість та брак національної
самосвідомості.
|
Категорія: Багряний Іван | Додав: slav4uk (08.01.2013)
|
Переглядів: 1289
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|
|