|
|
Каталог
Образ Григорія Многогрішного (за романом Івана Багряного "Тигролови") (твір)
Твір на тему: "Образ Григорія Многогрішного (за романом Івана Багряного "Тигролови")"
Лиш той життя і волі гідний,
Хто б'ється день у день за них.
Гете "Фауст"
Образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного
"Тигролови" — один із найяскравіших образів у всій сучасній українській
літературі.
На початку роману Григорій Многогрішний — один із тисяч в'язнів,
пригноблених, безправних, приречених, яких мчав до Колими поїзд-дракон —
ешелон смерті. Він — каторжанин, нащадок першого каторжанина Сибіру,
правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного. Його мучили, а потім присудили
до 25 років каторги. І все тільки за те, що він любив свій нещасливий
край і свій народ.
Для тоталітарної системи Григорій Многогрішний був, мабуть, дуже
небезпечним, бо наглядали за ним особливо пильно. Сам начальник етапу
на кожній зупинці перевіряв його присутність у вагоні. Але на кінцевій
зупинці виявилося, що небезпечний арештант утік, на ходу стрибнув з
поїзда, з надлюдським терпінням і надзвичайною волею приготувавшись до
втечі.
"Стрибнув у саму смерть, але не здався. 99 шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув".
Своїм стрибком майже у смерть із черева скаженого дракона, цим
відчайдушним протестом він відживлює у в'язнів почуття людської
гідності, надії і переконання — "ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи".
Став для них символом "непокірної і гордої молодості", символом
"волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни".
Тяжким і небезпечним був шлях Григорія після втечі з ешелону
смерті. Довгим, сповненим смертельних небезпек було блукання тайгою.
Неймовірним зусиллям волі він долає відчай, зневіру, смертельну втому. І
знаходить у собі сили кинутися на допомогу людині, яка кликала на
Порятунок. Так Григорій познайомився з Наталкою та її родиною.
Потрапивши в Зелений Клин, Григорій відтанув душею, видужав
фізично. Знайшов тут земляків, друзів, кохання. Міг би створити своє
сімейне гніздечко і жити щасливо з дорогими і люблячими його людьми. Але
не знаходить спокою, бо багато що і тут, на Далекому Сході, нагадує
йому про знедолену Україну, синів і дочок якої розкидали по світах
прислужники тоталітарної системи. Особливо сильно вразило його побачене і
почуте в експресі "Владивосток—Москва". "Те, що він почав був забувати,
— ціла ота трагедія його народу, — навалилось на нього всім тягарем...
Уся його Вітчизна ось так — на колесах... розчавлена, розшматована... в
корості, в бруді... розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.." І Григорій
почуває нестримний потяг повернутися в Україну, щоб продовжити боротьбу.
У тайзі Многогрішний зустрів свого колишнього мучителя —
співробітника НКВС Медвина. Григорій убиває його — і це була справедлива
помста. Григорій мстив не тільки за себе, за свою покалічену молодість,
а й за скривджену Батьківщину.
Розуміючи, що його будуть шукати, і не бажаючи накликати біду на
родину Сірків, Григорій вирішує покинути країну. До нього приєднується
Наталка. Щоб потім таки повернутися... В Україну. "А чи в героїчну битву
і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну".
Григорій Многогрішний перемагає. Не тільки тому, що був фізично
дужим, мужнім і наполегливим у досягненні мети, а й тому, що зберіг у
собі людяність, доброту, здатність співчувати і співпереживати. І вірити
у неминучість перемоги добра і правди.
|
| Категорія: Багряний Іван | Додав: slav4uk (08.01.2013)
|
| Переглядів: 3709
| Рейтинг: 2.8/5 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
