|
|
Каталог
Рішуча дівчина із щирим серцем з роману І. Багряного "Тигролови" (твір)
Твір на тему: "Рішуча дівчина із щирим серцем з роману І. Багряного "Тигролови""
Якщо пошукати в українській літературі образи дівчат, схожих на Наталку з
роману І. Багряного, то навряд чи можна знайти їх багато. Лише, мабуть,
Мавка з "Лісової пісні" така ж дитина лісу, як і Наталка Сірко. Автор
навіть порівнює свою героїню з Мавкою. Вони обоє живуть у лісі, не
контактують з "цивілізованим" світом, обоє здатні принести себе в жертву
заради коханого. Але героїня Багряного має свої відмінності. Вона
життєлюбна, рішуча, смілива, вольова, вона — господар своєї волі.
Поряд із цими, на перший погляд, чоловічими рисами Наталка має і
суто жіночі. Вона виросла серед природи, разом зі своїми братами,
Михайлом та Грицем, і батьком, училась полювати на тигрів, влучно
стріляти, швидко бігати та їздити верхи. А коли вона поруч із матір'ю —
це вміла господиня, добра материна помічниця. Таке життя впливало на
формування Наталки як особистості. Не втратити жіночості, не огрубіти
дозволяло їй те, що батько і брати оберігали її, брали на себе основний
тягар мисливського життя.
З метою глибше розкрити образ Наталки письменник показує її
через сприйняття Григорія Многогрішного. Ось такою здалась вона йому на
перший погляд: "Якесь дивне поєднання надзвичайної дівочої краси і
суворості. Гнучка, як пантера, і така ж метка, мабуть, а строга, як
царівна?" Наталка цінує і пишається своїм родом. "Сірківна, — вимовила
дівчина з гордістю. — Мій батько — Сірко, і дід — теж Сірко, і прадід.
Всі Сірки..." Григорій помітив, що дівчина говорить і поводить себе так,
як справжня українка, а не як людина, відірвана від України.
Це безстрашна дівчина, яка полює на тигрів, а смерті сміється
прямо у вічі. Ось як вона пояснює Григорію причину таких незвичних для
українців занять: "І як же інакше?! Тут всюди однаково чигає смерть.
Навіть на печі. Тож виходь перший. "Бог не без милості, козак не без
щастя", — казав наш дідусь, а ми його онуки".
Для Григорія Наталка — ідеал людини, що наділена найкращими
рисами його народу: "Ось вона — найвищий вияв не тільки жінки, а й
взагалі людини її крові... Така юна й квітуча — і така сувора, гартована
і гонориста". Уся ця гоноровистість не принижує, а навпаки прикрашає
Наталку, бо вміє вона стримувати емоції, чемно поводити себе.
Переглядаючи сторінки роману, ми зустрічаємо Наталку у різних
ситуаціях. Ось вона показує свою майстерність "сікти локшину".
"Встромила свій мисливський ніж в пень лезом до себе. Підсунула пень до
товстої підвалини коло комори. А тоді принесла з хати бердану, що
стріляла кулями без оболонки, і, одмірявши 50 кроків, стріляла лежачи в
лезо ножа. Вистрілила десять разів". 1 всі кулі, потрапляючи в лезо,
половинились. А ось вона бавиться із своїм другом, собакою Заливаєм,
якого врятувала від смерті. А ось уже зовсім інша Наталка. Вона стояла
на камені, "зігнувшись, як лозина, і мерехтячи на сонці голим тілом,
стояла мавка і викручувала мокру косу... Наталка! Гола і дивна як мавка
лісова. Вигиналась, сяяла блискучими росинками на тілі в сонячній
купелі..."
І знову Наталка. Вона хвилюється за Григорія, до якого не
байдужа. Він пішов один шукати воду для жінок. Його давно нема, і
дівчина кляне себе за те, що відпустила хлопця, який не знає тайги. Але
він повернувся, і очі Наталки засвідчили Григорію, що коїлося у неї в
душі.
Але чи не найбільшої краси Наталка досягла у той момент, коли
просила батків відпустити її разом із Григорієм за кордон. "Я мовчала
два місяці як камінь. Я змагалася із собою... Я не знала, а сьогодні я
бачу, тепер я бачу, що я загину. То ж ваша кров у мені. Ви ж знаєте, що я
ваша дочка... Не губіть мене". Вона здатна до великої любові, любові,
яка все переможе, подолає великі відстані, підтримає у скрутну хвилину.
Ми не бачимо, на жаль, Наталку дружиною і матір'ю. Але
переконані, що її сміливий, рішучий, сильний характер не дозволить
порівняти її з іншими жінками, яких ми знаємо в українській літературі.
Вона не буде схожа ні на Шевченкову Катерину, ні на Наймичку, не буде
вона такою, як Маруся Кайдашиха, і такою, як Оксана із "Боярині" Л.
Українки, вона теж не буде. Вона буде берегинею роду, подругою своєму
коханому, люблячою матір'ю. А може, вона розділить долю Григорія і
будуть вони мріяти і шукатимуть "шлях туди — десь на ту далеку, для
одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. А чи в героїчну битву і
смерть за тую далеку, за тую незнану, за тую омріяну Україну".
|
| Категорія: Багряний Іван | Додав: slav4uk (08.01.2013)
|
| Переглядів: 758
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
