|
|
Каталог
Гнівний осуд тоталітарного режиму в романі І. Багряного «Тигролови»(твір)
Твір на тему: "Гнівний осуд тоталітарного режиму в романі І. Багряного «Тигролови»"
Тоталітарний режим, сталінщина, радянська імперія. Для молодого
покоління ці слова вже належать до архаїзмів, історичного минулого.
Декому ж не дають спокою страхітливі спогади, а ще інші — жалкують за
тією системою, бо вона будувала комунізм «для окремо взятих осіб», серед
яких були й вони, а для мільйонів — те, що закінчувалося на «лаг».
Бамлаг, Сєвлаг, Дальлаг і в цілому — ГУЛАГ. Пригадаймо майстерно
зображений у романі І. Багряного «Тигролови» «Світ на колесах» та
пасажирів комфортабельного експресу, який котився, «м'яко погойдуючись,
як у мрійному вальсі, пишаючись шовком фіранок на вікнах, мерехтячи
люстрами... ніби разок блискучих коралів».
У салон-вагоні «на сніжно-білих столиках в такт поїздові
видзвонювали малиновим дзвоном пляшки: червоне «Бордо», і пиво, і
коньяк, і лікери, і золотоверхові портвейни... Обабіч пляшок стоять
скляні вази з помаранчами, цукерками, плитками шоколаду, пастилою,
тістечками — мерехтять, випромінюючи з боків веселку і снопи проміння».
Запопадливі кельнери вгадують наперед кожне бажання клієнта... «Далебі
це єдине місце у цілій тій фантастичній «шостій частині світу», де можна
зустріти щось подібне. Скільки фасону, скільки шляхетності і багатств і
скільки піклування про людину»,— іронізує автор.
І це тоді, коли переважна більшість громадян цієї ж країни
голодує, надривається від непосильної праці на «ударних
будовах»-каторгах, якот місто Комсомольськ чи Байкало-Амурська
магістраль. І тоді, коли тими ж коліями мчать поїзди-дракони зі своїми
жертвами-в'язнями в череві, а «крізь заґратовані діри» дивляться «тоскно
Грона мерехтливих очей» людей, одірваних од рідного краю, замучених і
зневажених. Можливо, це злочинці, вбивці, грабіжники? Ні! Це чесні
трударі — полтавські, катеринославські й херсонські «куркулі», «державні
злодії», суджені «за колоски» та й всякі «вороги» — вчені, учителі,
селяни і робітники... Григорій Многогрішний, один із таких арештантів,
утікач, розповідає Наталці про причину свого жорстокого вчинку щодо
майора ОГПУ — НКВД: «Цей пес відбивав мені печінки, ламав кості,
розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. Так
довгих-довгих два роки він мене мучив. А потім спровадив до божевільні. І
все за те, що я любив свою батьківщину.
І я ще тоді поклявся іменем матері моєї, що відірву йому голову.
Я втік з божевільні... Потім мене знову піймали і знову мучили такі, як
він,— його поплічники... А потім присудили до двадцяти п'яти років
каторги. І все тільки за те, що я любив свій нещасний край і народ...»
Усі, хто відчував себе людиною мислячою, а тим більше свідомим
українцем, безжально винищувалися тоталітарною системою, якій потрібні
були лише безвільні, безголосі раби, що, не пам'ятаючи свого роду й
племені, повністю були б віддані «вождю».
Найогиднішим втіленням сталінізму є образ майора ОГПУ — НКВД
Медвина. Цей слідчий зробив собі кар'єру на кістках, крові та стражданні
людей. І пишався цим: «Диво — це він! І легенда — це він! Тут — під
блискучою уніформою — сховані такі речі, що перед ними поблідли б Сам
Арсеньєв... і навіть всі тигри». «Він дисциплінований, і точний, і не
схильний вдаватися у дрібниці». Такі, як честь і саме життя в'язнів.
Медвин не марнує часу: у поїзді, їдучи на нову високу посаду, п'є вино і
штудіює промову вождя. Цитатами з неї про «бдітєльность» можна прикрити
будьякий свій злочин, тортури й знущання беззахисних арештованих.
Добитися повної влади над тілом і душею в'язня, змусити його падати на
коліна, просити й благати — ось кредо цього служаки. Та очі цих
замучених усе життя переслідували його, не давали спати. Гине Медвин, як
боягуз, від справедливої помсти Многогрішного.
Разом із вождем згинула і система тоталітаризму. Наш народ
невпинно рухається по шляху до демократії. Але ні-ні, та й чується
зітхання за «твердою рукою». Ці люди забувають, що народові ота «тверда
рука» обійшлася мільйонами життів і невимовними стражданнями.
Своїм гнівним осудом тоталітарної системи І. Багряний застерігає
від помилок прийдешні покоління. Письменник виражає глибоку віру в
краще майбутнє свого народу, адже в нього завжди були і є такі лицарі
духу, як Григорій Многогрішний.
|
| Категорія: Багряний Іван | Додав: slav4uk (08.01.2013)
|
| Переглядів: 1504
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
