Мабуть, не помилюся, коли скажу, що все життя Павла Тичини, вся його творчість були присвячені рідній землі і рідному народові. Вони надихали поета на нові досягнення. Перші звертання до України, сповнені любові й відданості, прозвучали у вірші Тичини-підлітка. Він висловлює свої почуття, милуючись природою рідного краю:

Струмок серед гаю як стрічечка.
На квітці метелик мов свічечка.
Хвилюють, малюють, квітують поля —
Добридень тобі, Україно моя!

Поет народився в часи занепаду України, її мови. Тому його мрії — про оновлення, очищення рідної землі:

Наша знов оновиться країна,
наш народ продовжиться в роду.
Ніжками потупцяє дитина
по дорожці, по траві в саду...

Особлива піднесеність звучить у рядках, де поет звертається до народу, який вигнав загарбників-фашистів з рідної землі, до народу-визволителя:
0 великий народ і глибокий,
український народ-богатир!

Поет підкреслює взаємозв'язок країни і народу-трудівника. З натхненням говорить поет і про рідну українську мову:

А Вкраїни ж мова —
мов те сонце дзвінкотюче,
мов те золото котюче,
вся і давність, і обнова —
українська мова

Читаючи вірші Павла Тичини, захоплюєшся красою України, її солов'їною мовою, щирістю і величністю людей. Ці вірші вчать нас любити рідну землю, бути вірними їй. А вона ніколи не зрадить..