ТИЧИНА ПАВЛО
(1891-1967)
Народився в с. Пісках на Чернігівщині у родині сільського дяка. Навчався в бурсі, Чернігівській духовній семінарії, Київському комерційному інституті. Захоплювався малюванням, музикою, співав у церковному хорі. Працював статистиком у Чернігівському земстві, помічником хормейстера в театрі М. Садовського (м. Київ), у харківському журналі "Червоний шлях", був директором Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, Міністром освіти (з 1943 по 1948 рік).

Поет, автор багатьох збірок, серед яких найбільш якісними вважають "Сонячні кларнети", "Замість сонетів і октав", "Плуг", "Вітер з України". Також писав твори для дітей, робив переклади з інших мов.

Які почуття викликають у мене вірші Тичини про природу,
радість життя, любов до України?
...Поета вже немає серед живих, але він завжди з нами, бо вічно житимуть його вірші в наших серцях. Вони і сьогодні живі і яскраві, їх музика і фарби - вражаючі.
Багато поезій написано Павлом Тичиною, але найбільші почуття у мене викликають його поезії "Хор лісових дзвіночків", "Гаї шумлять".

Коли я читаю "Хор лісових дзвіночків", то мені здається, що у дзвіночків справжній, гарний, злагоджений хор. Ось першими починають заспівувачі ("Ми дзвіночки, лісові дзвіночки"), і вже за мить пісня, підхоплена всіма, злітає, мов на крилах ("Славим день"). Мелодія її дедалі наростає, дужчає ("Ми співаєм, дзвоном зустрічаєм"), аж ліс пробуджується, гучить у хорі ("День! День"). А згодом - тихішає, пригасає, десь дзвенять найтонші голосочки ("Тінь! Тінь"). То знову розливається мелодія, напливає хвилями, гучна й широка, а потім спадає, бринить мрійливо-ніжно, мовби відлунюючись, і полишає в нашій душі теплі, світлі почуття.

Отже, дзвіночки, як і щедрі душевні люди, хочуть, щоб дарунки природи були всім - і лісам, і полям, і гаям. Бо справжнє щастя - коли воно для всіх, коли над усіма голубіє високе світле небо і новий день починається піснею і працею. Коли колосяться золоті ниви і квітує земля, а всі народи живуть у щирій дружбі та згоді.
У світлих, радісних тонах сприймає поет природу в поезії "Гаї шумлять".
Мене він зворушує шумом гаїв, гудінням дзвону, шепотінням трав, багатством кольорових тонів степу, хвилюючою рікою, що "горить - тремтить, як музика".
Вірш "Гаї шумлять..." став народною піснею.

Твір роблять музичним не тільки тропи, а й зміст та переживання ліричного героя, які часом передаються так виразно, що можуть зрівнятися з зображенням почуттів людини музичними засобами. У вірші ми чуємо звуки замріяних гаїв, голублячий шепіт трав, ніжний голос закоханого героя; разом з поетом милуємося хмаринкою, нивами і річкою, усіма звуками й барвами, що відлунюються в його серці мажорними акордами.
Музичної виразності поет досягає також звуконаслідуванням, наприклад, гудіння дзвона передано звуками "г", "дз", "у". Багатий за змістом образ річки, яка проти сонця "горить-тремтить", мов музика. Золоте проміння нагадує поетові світлу, ніжну-ніжну музику, мелодія якої сповнена розсипів сонячного сяйва.
Таким чином, поезії П. Г. Тичини про природу залишили добрий слід радості в моєму серці й почуття любові до рідної природи та пошани до поета.