I. Ставлення М. Коцюбинського до творчості П. Тичини (вразила глибиною розкриття теми, емоційністю, оригінальними поетичними паралелями).

II. Тичина — поет, яким пишається Україна (оригінальний стиль, мужність інтонацій, дивовижна образність; ідеал Тичини — гармонія природи і людини, інтелекту й духовності, почуття й обов'язку, національного і загальнолюдського, землі і космосу).

III. Найкраща книжка поета "Сонячні кларнети" (сповнена передчуттям сподіваного щастя, яке так і не справдилося, нездійснення щастя):



1. Народження скорботної ноти "Сонячних кларнетів" (нездійснені надії на українську революцію; вірші "По хліб ішла дитина", "Кукіль", "Чистила мати картоплю", "Одчиняйте двері": "Одчинились двері — Всі шляхи в крові!"; цикл "Скорбна мати").

2. Невпевненість ліричного героя у завтрашньому дні (бачить розп'яту тінь Христа, голод, холод, похорони. "Людське серце до краю обідніло").

3. Відображення моральної пустоти суспільства (втрачається відчуття цінності людського життя).

4. Значення риторичного запитання у вірші ("І цей країні вмерти?" — віра в майбутнє рідної землі).

5. Трагічний оптимізм у вірші "Пам'яті тридцяти" (присвячений юнакам, що загинули під Кругами 1918 року, — бачив в них надію нації),

6. Нещадна критика суспільства у вірші "До кого говорить" (панує "однокласова ворожнеча", цвіль партійноборчих породіль, "братні зуби, дружній зиск").

IV. Жорстокий терор на українській землі 20-х — 30-х років (насильство, руйнація душ, лицемірство, арешти):

1. Зміни, що відбулися в душі та творчості поета (страх, став приземленим, придворним співцем партії і вождя, вірші на догоду кривавому Сталіну: "Партія веде", "Пісня трактористки", "Комсомолія" тощо).

V. "Золотий гомін" поезії нашого П. Тичини (залишаються в пам'яті ліричні вірші поета).