Однією з головних особливостей чудової поезії П. Г. Тичини було його світосприймання через музику. Коли читаєш його твори, здається, що музика, супроводжує кожен рядок поезій, а потім ще довго живе в душі, хвилює і радує. Про те, як поет був закоханий у музичні теми, як володів майстерністю перекладати красу людей, велич часу, красномовно свідчать його твори: поема - симфонія "Сковорода", фуга "Шуми, епоха наша!", реквієм "Похорон друга", "Дума про трьох Вітрів", "Пісня про гармонію", пісня ноктюрн "Ви знаєте, як липа шелестить", вірші зірки "Сонячні кларнети", "Музичний ранок в консерваторії", кантата "Марії Заньковецькій".
Яскравим прикладом поєднання слова і музики є його поезія "Сонячні кларнети". Серед цих віршів особливе місце посідає "Арфами, арфами..." - виняткове явище в художній літературі. Цей вірш полонить музичністю, майстерним перекладом ліричного змісту на мову музики. Тичинова арфа сповнює мене ніжністю, мелодійністю, рядки ніби зачаровують. Вона звучить протягом усього твору, омузичує всі слова. Навіть слова "сміх", "плач", "думи", "засмучена" сприймають ся як уявні мелодії, що визначають зміст поетичного твору.
У ньому чути мажорне звучання, різноманітне за кольоровими відтінками: "арфами золотими", "квітами - перлами", "ніжнотонни ми думами", "плач... перламутровий", "поточки, як дзвіночки" та інше.
У чому сила гармонії вірша "Арфами, арфами..."? На мою думку, вона полягає у поєднанні слова і звукових образів, у чіткому ритмі, у композиційному ладі. Цьому підпорядковане й симетричне розміщення рядків, початок кожного куплета з паузою, позначено тире, а саме: "Арфами, арфами -", "Думами, думами -", "Стану я, гляну я -", "Любая, милая -". Такі словосполучення нагадують головну тему, фіксують душевні порухи ліричного героя.
Своєрідність стилю П. Тичини виявляється не тільки в замилуванні природою весни, а й у глибоких роздумах, які вводять нас у чарівну весняну музику:
Думами, думами -
Наче море кораблями, переповнилась блакить
Ніжнотонними...
І лине мелодія Тичининого слова, гойдаючись на хвилях співу душі автора. А він, рядок за рядком, оспівує, розкриває перед нами красу і велич матінки - природи. Навіть починаєш дивуватися: як же я ра-ніше цього не бачив, не помічав, не чув цієї мелодії природи, не поринав душею у цю дивовижну красу? Заграли арфи і у моєму серці...
У вірші "Арфами, арфами..." я пізнав Тичину - музиканта, відкрив у ньому майстра музичного мистецтва. Він побудував свій вірш за таким принципом, який допомагає як найвиразніше досягти милозвуч ності. Цьому сприяє введення певної кількості складів в окремих словосполученнях: "Арфами, арфами" (6 складів), "Золотими, голосними обізвалися гаї" (15 складів); "Самодзвонними" (5 складів). І от вже лине мелодія:
Арфами, арфами -
Зототими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна,
Запашна,
Квітами - перлами
Закосичена.
Музика твору "Арфами, арфами" сонячна, життєрадісна, сповнена тих глибоких настроїв, якими відзначається вся поезія Павла Григоровича Тичини.