Пейзажна лірика займає не останнє місце в українській літературі, але функції її можуть бути різними. Так, наприклад, І. Франко зображує оживання природи після зимового сну, проводячи паралелі із суспільними процесами, викликаними пробудженням свідомості народу, і пов'язаною з цим активною боротьбою за національні та соціальні права. Природа також може відповідати або контрастувати настроям не тільки цілого суспільства, але й окремої людини. П.Тичина майстерно вміє передати настрій через образи природи. Це, зокрема, помітно у його збірці "Сонячні кларнети", що побачила світ у 1918 році, через рік після революції.

П. Тичина — дуже музикальний поет. Тому природа в його творах звучить, співає, танцює. "Сонячні кларнети" — це символ усього Всесвіту, що є своєрідним поєднанням сонця і музики. Причому людина почуває себе невід'ємною частиною космосу:



Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,

Лиш Сонячні Кларнети.

У танці я, ритмічний рух,

Людина, що вміє чути природу, відчуває її колений момент свого життя: звідкись гуде дзвін, щось шепочуть трави, шумить, а точніше "горить-тремтить ріка, як музика". Ліричний герой щасливий у своєму єднанні із природою, незважаючи на свій внутрішній стан:



Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

Або, як він говорить в іншій поезії: "Засміялося серце у тузі!" Ліричний герой цієї збірки не може віддатися вповні одному настроєві, бо настрій його неоднозначний і змінний, як сама природа. Так, наприклад, сум панує у природі восени, але цей сум золотить дерева. "Певно, й серце твоє взолотила печаль, що така ти ласкава", — звертається ліричний герой до природи. Отже, смуток природи ніби заколисує і пестить людину, впливаючи на стан її душі.

Ліричний герой переживає співзвучні природі відчуття: на полі — буйний вітер, похмура хмара, віддалений грім, і одночасно "в моїм серці і бурі, і грози, й рокотання-ридання бандур". Вся різниця між природою і серцем людини полягає в тому, що гроза швидко промине, а буря у душі людини все не минає, а виливається у пісню, таку ж "вогнисту, шалену".

Настрої ліричного героя викликані як інтимними почуттями, як у поезії "О люба Інно", так і суспільними подіями. Поема "Золотий гомін", що ввійшла у збірку "Сонячні кларнети", відбиває саме такі настрої: від радісного відчуття перемін у житті країни до усвідомлення тих жертв, які принесені в ім'я перемоги. Сонце і київські дзвони зливаються із настроєм молодої людини, що стоїть на порозі змін у житті України:



Я — невгасимий Огонь Прекрасний, Одвічний Дух.

Вітай же нас ти з сонцем, голубами.

Я дужий народ! — з сонцем, голубами.

Молода людина сприймає найменші зміни в оточуючому світі. Тому не дивно, що її особисте життя і життя її країни поєдналися нерозривно і злилися з образами природи. Таке поєднання і породило збірку "Сонячні кларнети", що стала перлиною української поезії.