Талант Т. Шевченка, його незвичайна любов до всього рідного, до свого пригнобленого народу, до своєї культури, що перебувала тоді в московському ярмі, а також освіта, начитаність, праця над собою - все це ставить Т. Шевченка в перші лави освічених людей XIX століття.

Поет і художник жили в душі Шевченка-митця завжди, бо писати й малювати він любив однаково. А його спадщина художника також різноманітна, як і поетична. Як художник Шевченко мав дві срібні медалі за свої картини ще в часи навчання в Академії художеств. І великий К. Брюллов вбачав у ньому талановитого художника. Життя Т. Шевченка, на жаль, менш сприяло розвитку таланту Шевченка-художника, бо не завжди були фарби та полотна для малювання. Але все створене Шевченком-художником навіть за таких умов вражає своєю різноманітністю.

Спадщина Шевченка-художника налічує близько шістдесяти автопортретів Т. Шевченка, портрети на замовлення, картини циклу "Живописної України", офорти, гравюри. Т. Шевченко має звання академіка-гравера. Як бачимо, Шевченко-художник не менше відомий у нашій культурі, ніж Шевченко-поет.

Картини Т. Шевченка є в Харківському художньому музеї, Київському меморіальному музеї імені Т. Шевченка, в Академії мистецтв у Петербурзі, в музеї Т. Шевченка в Каневі. Картини допомагають уявити життя поета, його уподобання, творчість. Так, офорти Т. Шевченка, створені на засланні, розповідають нам про життя рекрутів, казахських дітей та дружні стосунки з ними Т. Шевченка.
Часто виникає питання, чому у творчості митця так багато автопортретів? Мабуть, це тому, що, позбавлений можливості малювати з натури, Т. Шевченко малював, дивлячись на себе, і таким чином працював, щоб не втратити майстерності художника, бо десять років заслання із царською забороною "читати і малювати", - це найтрагічніші роки в житті митця.