Коли народу не дають висловити свою ментальність, він її виспівує. Пісні, думи, балади, епос — це єдність поезії й історії, минулого і майбутнього, пам'яті й прагнення. Великий поет, наче з джерела велика ріка, виростає з народної поезії. Але він не повторює її, хоча нею живиться. Перлина за перлиною здобуває він з цього моря, щоб потім повернути народові коштовне намисто.

Пісенність поезії Т. Г. Шевченка впадає в очі не тільки вченим. Вона органічно входить до літературної майстерності, поет шовком вишиває по основі української пісні незабутні ліричні рядки:



Ой три шляхи широкії 
Докупи зійшлися. 
На чужину з України 
Брати розійшлися.



Чи це написано поетом, чи виспівувала стара мати, кинута у старій хаті?

І ритм, і прийоми усної народної поезії — усе це вміло використовує Т. Шевченко. Паралемум, порівняння явищ природи і людського життя часто зустрічаються в його віршах, хоча ця риса притаманна народним пісням:



Тече вода в синє море,
Та не витікає; 
Шука козак свою долю, 
А долі немає.



Або порівнюється чарівний солов'їний спів з голосом молодого парубка, що співає-викликає свою кохану чорнобривку:



Защебече соловейко, 
В лузі на калині, 
Заспіває козаченько, 
Ходя по долині.



Народним поетом не можна стати по рішенню офіційних установ, по слову відомих критиків. А найкраще визнання — коли народ співає пісню, навіть не знаючи автора віршів, вважаючи, що та пісня була завжди. Поезія Шевченка так просякнута мелодією та поетикою української пісні, що вона давно стала надбанням народу. Музика тихо дрімає у його рядках, і вистачить легенького доторку, щоб вона залунала:



Тече вода з-під явора 
Яром на долину. 
Пишається над водою 
Червона калина.



Т. Шевченко часто прямо цитував українські пісні в своїх творах. Так, у "Гайдамаках" наводяться і танцювальні, і героїчні, і ліричні пісні, що їх співає гайдамакам кобзар. Все до свідчить про те, що використання народної творчості не є разовим літературним прийомом, а органічно входить до складу творчої майстерні поета. Але коли читаєш вірші Шевченка, здається, лунає чистий голос молодої дівчини, що співала і двісті років тому, і співатиме завжди, доки жива Україна:

Плавай, плавай, лебедонько,
По синьому морю,
Рости, рости, тополенько,
Все вгору та вгору!

І стоятимуть вічно, незважаючи на лиходіїв, тополі, і калина, явор і вишневі садки.