Доля рідного народу, його духовне надбання були для Тараса Григоровича Шевченка метою його життя. Ціла епоха говорила про себе його словами від імені народу. Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле, надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух, пам'ять. Т. Г. Шевченко для нас більше, ніж великий поет, він національний пророк.

Значення мистецької та суспільної діяльності поета блискуче визначив Остап Вишня: "Шевченко! Досить було однієї людини, щоб вратувати цілий народ, цілу націю".

Через твори Кобзаря у всіх поколінь його нащадків формується світосприймання загальнолюдських цінностей, бо центральні образи творів — Любов, Істина, Воля, Добро, Мати, Україна.

Доля рідної землі асоціюється в Шевченка зі свободою. Тема повстання, боротьби за волю переплітається в поезіях з мріями про майбутнє вільне суспільство.

Вірш "Заповіт" Шевченко починає зверненням до народу, в якому звучить віра в те, що пригноблені повстануть, порвуть кайдани, що Дніпро понесе у "синє море кров ворожу". Думкою поет переноситься в майбутнє, в нове суспільство, що буде "великою, вольною сім'єю народів". Митець відчуває, що вніс і свою частку в бороть бу за краще майбутнє і сподівається, що потомки згадуватимуть і його "незлим тихим словом". У поезії "Мені однаково", продовжуючи роздуми про особисту долю, Т. Шевченко заявить, що йому однаково, чи буде його нащадок молитися по його душі, чи ні, бо поета хвилює не особиста доля, а доля рідного краю, поневоленого народу. Ліричний герой стверджує:



Та не однаково мені, 
Як Україну злії люде 
Присплять, лукаві, і в огні 
Її, окраденую, збудять... 
Ох, неоднаково мені.



Ідилічні картини українського села, де немає ні кріпаччини, ні панів, ні економів, ні покриток постають в уяві Шевченка в поезіях. І в написаних за ґратами, і в далекому від України Петербурзі в казематі, поет малює картину рідного краю, з вишневими садками, облитими білим цвітом, з молодими дівчатами, дружною сім'єю. Як,же треба любити народ, щоб, чекаючи жорстокого вироку, може навіть не сподіваючись побачити Украшу, відтворити таку чудову картину. Шевченко мріє, що стане дійсністю колись:

Садок вишневий коло хати, . 
Хрущі над вишнями гудуть. 
Плугатарі з плугами йдуть, 
Співають, ідучи, дівчата, 
А матері вечерять ждуть.



Світла мрія і жорстока реальність протиставляються в поезіях "І виріс я на чужині", "Сестрі", "Сон". Мати і дитина — символічні образи щасливого майбутнього, яке мариться поки що як красивий сон:



І сниться їй той син, Іван 
І уродливий і багатий, 
Не одинокий, а жонатий, 
На вольній, бачиться, бо й сам 
Уже не панський, а на волі; 
Та на своїм веселім полі 
Свою таки пшеницю жнуть, 
А діточки обід несуть.



Це те життя, та вільна праця, про яку тільки мріють кріпаки. Навіть, побачивши таке життя уві сні, "усміхнулася небога". На жаль, це був тільки сон. Лише в короткочасному сні кріпак може бути щасливий.

Яскраву ідилічну картину прийдешнього поет зображує у вірші "Ісаія. Глава 35". У ньому використано матеріал пророка Ісаії, який жив у Іудейському царстві у VIII ст. до н. е. Пророк розповідав про щасливе життя, яке буде колись. У Шевченка звучить соціальний мотив: щасливе життя буде тоді, коли "святая на землю правда прилетить", коли щастя настане для "утомлених рук", тобто для тих, хто "кайданами куті", коли "незрячі прозрять", "німим отверзуться уста". В нове суспільство прийдуть колишні раби, для владик же там місця не буде. Оновлення настане в суспільстві і в природі:



Оживуть степи, озера, 
І не верствовії, 
А вольнії, широкії 
Скрізь шляхи святії 
Простеляться; І не найдуть 
Шляхів тих владики, 
А раби тими шляхами 
Без ґвалту і крику 
Позісходяться докупи, 
Раді та веселі. 
I пустиню опанують 
Веселії села.



Образи-метафори — "прорветься слово, як вода", "дебрь-пустиня неполита, зцілющою водою вмита, прокинеться", "потечуть веселі ріки" — мають символічне значення, вони утверджують щасливе майбутнє життя. Воно належатиме людям, про яких поет піднесено говорить у вірші "І Архімед і Галілей": ... Умруть





Ще не зачатиє царята... 
І на оновленій землі 
Врага не буде, супостата, 
А буде син, і буде мати, 
І будуть люде на землі.



Т. Г. Шевченко співає гімн вільній, щасливій людині майбутнього в поезії "Тим неситим очам":



Роботящим умам, 
Роботящим рукам 
Перелоги орать, 
Думать, сіять, не ждать 
І посіяне жать 
Роботящим рукам.