Неможливо сьогодні уявити українську літературу і навіть культуру в цілому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар українського народу був справжнім митцем. Його творчий геній надихав його і малювати картини, і писати літературні твори, як поетичні, так і прозаїчні. Навіть якщо взяти окремо лише лірику, виявиться, що її тематика була різноманітною, як саме життя.
Усі твори Тараса Шевченка об'єднує те, що кожне слово в них - про Україну та про її долю. У них теми про працю, про боротьбу, про місце поета в суспільстві, про світле кохання і про палку ненависть до гнобителів рідного краю, спогади про героїчне минуле і мрії про майбутнє.
Тарас Шевченко був не лише поетом, письменником та художни ком, він був активним учасником політичної боротьби. Звісно, його громадська позиція відбилася у багатьох його поетичних творах.

Та неоднаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її окраденою збудять...
Ох, не однаково мені.

Шевченкові ніколи не було "однаково" щодо долі України та її народу. Він й інших закликає до небайдужості чи навіть до боротьби або відверто ("І мертвим, і живим...", "Заповіт", "Полякам" тощо), або опосередко вано, коли головна тема ніби зовсім інша. Наприклад , законодавчо за-кріплене поневолення людини (більшість творів, "Тяжко-важко в світі жити", "Сон" ("На панщині пшеницю жала..."), "Елегія" тощо) або зображення історичних подій ("Гайдамаки", "Іван Підкова", "Гамалія" та ін.). Героїчне минуле привертало увагу Шевченка як засіб пробудження національної свідомості своїх співвітчизників.
Серед громадської лірики виокремлюються твори, що використову ють нетрадиційні засоби розкриття теми: сатиричні, часом аж до карикатури ("Сон", "Кавказ"), або ті, у яких авторські думки викладаються у формі притч, наприклад, вірші "Пророк", "Чума".
Багато творів у Тараса Шевченка присвячено зображенню простих людей. Інколи це оспівування працелюбності, душевної та зовнішньої краси цих людей - "А там, де люди, - добре буде". Найбільше про свою любов до таких людей Шевченко писав на початку своєї творчості.

... Дівчата вийдуть воду брать,
І сонце гляне - рай та й годі!

На думку письменника, саме праця й робить людей красивими. Але поруч зі зворушливими картинами мирної праці, виникають вже зовсім інші мотиви - роздуми над подальшою долею народа та обурення пануванням тих, хто поплюжить результати їхньої праці, принижує
і гнобить цих працелюбних людей. І от вже:

Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..

Жіночі долі ("Катерина", "Наймичка") виявляються зламаними соціальною та національною нерівністю, які засуджуються відкритим текстом в інших творах.
Так само оспівування краси рідної землі, як у "Зацвіла в долині..." та інших лише у ранніх віршах лишається головною темою, але цей мотив звучить і в пізніх творах. Навіть у циклі "В казематі" є місце для опису вишневого садка коло хати (однойменний вірш).
Перекриття мотивів відсутнє хіба що у ранніх романтичних баладах, навіяних народними старовинними піснями, таких як "Тополя" чи "Причинна". Але казкові мотиви перемішуються з соціальними у пізніших баладах ("Лілея", "Русалка").
Ще один мотив є нагальним як у ранніх творах, так і в пізніх - роль поезії в житті людей, справжнє призначення поета в суспільстві.
Звучить у ліриці Шевченка й тема, без якої важко уявити поезію - тема кохання, де поет змальовує власний ідеал цього почуття - щирість, відданість, ніжність та незрадливість.
І, нарешті, хоча важко знайти твори, присвячені суто цій темі, часто трапляється у різних творах великого Кобзаря мотив мрії про світле майбутнє, про те, чого не було за життя поета, але про те, що він хотів би бачити (наприклад, "Ісайя. Глава 35").

Оживуть степи, озера,
І не верстовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться...

Цей мотив можна назвати і інакше - мотивом сподівання на краще, взагалі - мотивом надії.
Віра в майбутнє і надія допомогли в скрутні часи самому Шевченкові.
Віру і надію він намагається передати нам через свої твори. А поки живе надія, людину ніщо не може зламати!