Вірш "На панщині пшеницю жала..." має ще другу назву - "Сон". У ньому Шевченко розповідає про долю селянки, яка уві сні бачить свого малого сина вже дорослим, щасливим, бо він уже вільний, одружений, має діточок. Мати від усього серця радіє за сина, але саме ця радість примушує її прокинутись, повернутися у сьогодення. Але уже нема з чого радіти. Тут мале дитя на руках, якого треба годувати, треба відробляти панщину на полі.

Сумно усвідомлювати таку долю жінки. Вона могла б радіти життю разом зі своїм синочком, пестити його, бачити, як він дорослішає. Замість цього вона важко працює.

Мені здається, Шевченко показав досить типову долю матерів-кріпачок. Проте за мету він ставив дещо інше, ніж викликати жаль до жінки, як це можна зрозуміти після першого прочитання. Поет хотів змусити сильніше любити, поважати матусю, допомагати їй, бо вона в кожного єдина та найкраща. А ще Шевченко стверджує, що український народ досягне довгоочікуваного щастя і свободи.

У образі багатостраждальної матері-кріпачки поет змалював Україну, а в образі сина - нас, український народ.