Тії слави козацько! 
Повік не забудем! 
Т. Шевченко



Минає п'ять століть, як у піснях і думах звеличується панорама однієї з найгероїчніших і найдемократичніших сторінок світової історії — Запорозької Січі, козацького війська, які утворювали державу. Українська й світова література створили Запорозькій Січі, козацькому військові, національним героям неповторний духовний пам'ятник.

Одним із співців величі і краси козацького лицарства став Тарас Григорович Шевченко. В основу творів поет бере історичні події, конкретних осіб. Однією з головних тем його поезій є боротьба українського народу проти поневолювання. Уже в ранній період творчості Шевченко зображує образи ватажків народних — Тараса Трясила, Наливайка, Павлюка.

У поемі "Тарасова ніч" автор називає гетьманів, які очолювали повстання народу і боролися за волю. Отаман показаний у тісному зв'язку з козаками, з якими постійно радиться. Шевченко підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Водночас він говорить і про соціальну суть цієї боротьби, ворогами називає "ляшків-панків".

Минуле України протиставляється тяжкому сучасному становищу народу. Згадуючи колишні події, поет передусім підкреслює боротьбу народу за волю, висловлює тугу з приводу того, що десь поділась доля-воля, про яку тепер тільки кобзарі співають:



Було колись — панували, 
Та більше не будем!



Шевченко осуджує сучасне становище українського народу, коли "над дітьми козацькими поганці панують". Поема написана у формі розповіді кобзаря, оточеного молоддю. Цим висловлена глибока пошана народу до минулого, до тієї боротьби, яку він вів за свою свободу.

Ця тема знайшла своє продовження в поемі "Іван Підкова". Оглядаючи історію боротьби народу проти турецько-татарських загарбників, Шевченко згадує про минулі часи, які протиставляються сучасному становищу України. Тут помітна деяка ідеалізація минулого, висловлюється туга за тим, що "було колись добре жити на тій Україні".

Поет постійно прагне протиставити жахливому сучасному колишню волю України, про яку тепер тільки високі могили з вітром розмовляють. Згадується це для того, щоб серце хоч трохи спочило "від жорстокої дійсності".

У другій частині безпосередньо відтворюється морський похід. Виділяється в поемі образ отамана — керівника походу, що наділений надприродною силою. Він підняв шапку — і човни стали, затихло море; надів шапку — і "знову закипіло синє море". Козаки в поемі зображені як такі, що вирішують долю походу. Отаман радиться з ними, розмовляє як з рівними, знявши шапку, в похід веде козаків тільки тоді, коли вони погодилися на це.

Поема підносила гордість народу за героїчну боротьбу в минулому, будила патріотичні почуття. Якщо в поемі "Іван Підкова" дано тільки картину початку походу, то в "Гамалії" відтворено весь похід, бій в Царгороді, повернення козаків з перемогою на батьківщину.

Гамалія — узагальнений образ козацького ватажка, що перебуває у тісних зв'язках з козацтвом.

Твір починається своєрідним заспівом — плачем, яким Шевченко переносить думку читачів у минулі часи, підкреслює глибокі патріотичні почуття козаків-невільників, які хочуть ще раз почути про славу рідного краю і побачити братів-запорожців.

Поет розкриває особливості характеру запорожців, їх братерську дружбу, готовність до самопожертви і нездоланну любов до рідної землі.

Над морськими просторами лунає спокійна пісня запорожців, а на передньому байдаку врівноважений Гамалія веде своїх друзів на святе діло — братів визволяти.

Гамалію поет змальовує таким, яким зазвичай оспівано народного ватажка в народних думах. Він не протиставляється козацькій масі, а є виразником її прагнень, мрій і настроїв. Під час наступу Гамалія попереду, а після бою, коли запорожці, повертаючись до рідного краю,



Пливуть співаючи; пливе 
Позад завзятий Гамалія: 
Орел орлят мов стереже.



Тому його козаки називають не інакше, як "наш завзятий Гамалія", вірять йому, слухають, як діти батька. Т. Шевченко виявив глибоке розуміння ролі особи в історичних подіях і в цьому одна з визначних його заслуг.

У заключній частині поеми згадуються дві історичні постаті — Чернець і гетьман Іван Підкова. Чернецем козаки прозивали гетьмана Петра Сагайдачного, який уславився своїми морськими походами в Туреччину. Згадуючи Сагайдачного і Підкову, поет таким чином утверджував думку про те, що Гамалія не був випадковим явищем в історії боротьби українського народу з турецькими завойовниками, що морський похід під його проводом — одна із славних сторінок історичного минулого українського народу.

Тарас Шевченко нагадував своїм сучасникам про легендарних лицарів — предків, наших національних героїв.