Т.Шевченко - талановита людина. У його творчості порушено багато злободенних тем: воля, кріпацтво, доля жінки-матері, особисті переживання. А взірцем автобіографічної лірики можна назвати вірш "Якби ви знали, паничі..."

Уже з перших рядків ми розуміємо, що вірш присвячено темі кріпаччини та важкій долі кріпаків. Шевченко народився у сім'ї кріпака, тому знає про таке життя дуже багато і не з розмов. Знає, яке воно важке, безрадісне:

Я в хаті мучився колись, Мої там сльози пролились.

Хоч дім і називають раєм, свій дім Шевченко не міг так назвати. Він із любов'ю каже про хатинку, про красиву природу навкруги, про матір, але у тій хаті насправді було пекло. Бо чи правильним, щасливим є життя жінки у важкій праці, яка звела її у могилу ще молодою, а батько помирає на панщині?

Далі Шевченко розповідає про своє школярство - носив школярам воду, його сестри пішли на панщину, на якій пізніше помруть, а братів віддали у солдати.

Він звертається до Бога, намагається зрозуміти, чому така тяжка доля призначена людині.
З одного боку, він живе в раю: навкруги зелений гай, поряд ставок, верби, але поруч із цим існує людське горе, сльози, кров, "...і нічого нема святого на землі"...

Через усе життя Шевченко проніс страждання свого народу, співчуваючи йому, намагаючись допомогти принаймні словом, хоча і ділом теж. І це заслуговує на повагу та вдячність.