У безсмертних творах Тараса Шевченка відбилися спалахи збройних повстань народу проти гнобителів; у його поезії є відблиск вод Дніпра, спалахи сонця, яке заходить за обрій. Поет-борець, поет-революціонер, поет-патріот. Скільки переживань, скільки випробувань було на шляху видатного поета! 1848 року під час перебування поета на острові Кос-Арал був написаний вірш "І виріс я на чужині". Це був час, коли Шевченка було заарештовано за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві. При обшуці знайшли рукописний зошит під назвою "Три літа" з революційними поезіями. Особливу увагу жандарми звернули на поему "Сон". Саме цей твір і був основним обвинуваченням і причиною виключно суворого покарання Шевченка. І тільки у травні 1848 року поет трохи полегшено зітхнув. Його прикомандирували до експедиції з обслідування Аральського моря. Керівники наукової експедиції дуже добре поставилися до політичного засланця та відомого поета.

Так і з'явився цей вірш. Поет згадує своє дитинство, чужину. Тарас навчався у Петербурзі, а до того малим хлопчиком пан Енгельгардт вивіз його як козачка. Сирота, якому ні до кого було прихилити голови. Коли Тарасикові було 9 років, померла мама. Це вона "на свічку Богу заробляла, поклони тяжкії б'ючи..." А в 11 років Шевченко втратив і батька. Набагато пізніше виявив поет тих, хто винен у смерті батьків, в тому, що "аж страх погано у тім хорошому селі". Деякі "писаки" змальовували Україну в рожевих романтичних фарбах, а поет зміг дати відповідь у своїх рядках:

І не в однім отім селі,
А скрізь на-славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві...

Багата, розкішна природа України зображується на тлі страшенних злиднів людських, панщини.
Все могло б бути добре, але панська неволя замучила бідних людей, від неї неможна нікуди втекти, тому поет бачить у людських обличчях безпросвітний смуток. Дуже страшно дивитися:

А як не бачиш того лиха,
То скрізь здається любо, тихо...