Учителю, стою перед тобою, 
   Малий, вчарований до німоти. 
   Хто ще умів любити так, як ти, 
   Хто кликати умів ще так до бою, 
   Кого ще так боялися кати! 
   Так звучить вірш Дмитра Павличка "До Франка", але ці слова відтворюють і моє ставлення до Т. Г. Шевченка. 
Справді, як можна не захоплюватися ним, не схилятися перед його стражданнями і його мужністю! Він був сонцем нашої поезії, символом високого духу української нації, і водночас живою, чутливою і вразливою людиною.

 Вперше дізналась я про Шевченка ще в ранньому дитинстві. У нас вдома була величезна книга - ювілейне видання "Кобзаря". Від книги віяло загадковістю. Спочатку мені були доступні лише "картинки", але потім поступово почав відкриватися світ створених Шевченком образів. 

 Зачарували мене прекрасні пейзажі України, змальовані геніальним майстром слова, повіяло запахом квіту вишневого (точнісінько, як навесні в селі, де живе моя бабуся), зашелестіли верби, що ростуть "між ярами над ставами", торкнувся душі вітерець, що тихесенько віє над Україною. 

 Назавжди запам'ятаю я і дівчат з романтичних балад про дивовижне кохання та гірку розлуку ("Причинна", "Утоплена", "Тополя") і сміливих героїчних гайдамаків, і простих людей, що страждали, шукали щастя, і не могли знайти його у своєму важкому житті за кріпаччини. Хтось з них викликав співчуття, дехто вражав красою своєї душі, був гідний поваги. Але всі вони, як живі, з'являлися перед очима, доки бриніла музика віршованих рядків. 

 Зігріла душу ніжна дружба малого Тараса з Оксаночкою і таке романтичне цнотливе кохання Яреми і Оксани, болем пронизав серце трагізм долі Лілеї, Катерини, наймички Ганни. 

 Я захоплююся героїзмом Залізняка і Гонти, незламністю Яна Гуса і мужньою жертовністю декабристів. 
Світ думок, почуттів, історичних фактів, оспіваних великим Кобзарем, став частиною і мого життя. Час від часу в різних життєвих ситуаціях рядки його віршів спливають у пам'яті, ніби поради мудрого вчителя, і я усвідомлюю, наскільки глибоко Шевченко розумів життя, якщо думки його можуть виявитися корисними і зараз.

 І я щаслива, що він був, є, буде вічно, поки живий наш народ (а народи ж безсмертні!). Пишаюся, що і я одного роду-племені з нашим великим Тарасом.