Вагоме значення в українській літературі має П. Куліш як прозаїк. Основне місце тут займає роман "Чорна рада", у якому автор точно відтворив провідні закономірності епохи. Основний конфлікт твору - це зіткнення верхів і низів, старшинських козаків і черні - запорожців, селян, ремісників. Письменник першим у літературі переніс всю увагу не на зовнішніх ворогів, а на внутрішню боротьбу в самій державі. Це і дало змогу побачити головні причини соціального розподілу серед населення, що стало національною трагедією. У основу твору лягли бурхливі події, гострі ситуації, через які формувалися сильні характери, особистості, що були віддані своїм ідеям. У цій хроніці автор спирається на історичні події і дає їм свою оцінку. На Лівобережній Україні гетьманом був обраний Сомко; Правобережна ж була автономією Польщі. Після смерті Б. Хмельницького Брюховецький подався на Січ і став найнебезпечнішим конкурентом у боротьбі за гетьманську булаву. В Україні загострилася боротьба між старшиною і міщанами, селянами, духовенством. Брюховецький умів вести за собою юрбу, умів чинити інтриги і доноси на своїх супротивників, цим самим демонстрував перед Москвою свою вірнопідданість цареві. Тому і допоміг йому царський уряд здобути булаву, сподіваючись з його допомогою зміцнити свої позиції в Україні. Так підступністю, обманом Брюховецький став гетьманом України, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни.

  У цьому соціально-історичному романі відтворена боротьба станів, боротьба різних суспільних верств.
Автор викриває і засуджує добу Руїни, яка призвела до соціального розладу між селянами і поміщиками, міщанами і шляхтою, міщанами і козаками, низовим козацтвом, "черню" і козацькою старшиною. Саме ці соціальні конфлікти і спричинили "чорну раду" у Ніжині 1663 року.