Пантелеймон Куліш був полум'яним патріотом України, борцем за збереження її національної самобутності, прадідівських звичаїв та традицій. Прикладом втілення авторської позиції є оповідання "Орися".

Цей маленький шедевр — романтичне оповідання-ідилія. У центрі цього твору ідея оновлення людського роду, зміна Поколінь. Також Пантелеймон Куліш поетизує козацько-старшинський побут і наголошує на незнищенності української народності.

Дочка сотника Орися — головна героїня оповідання. Письменник змальовує її напрочуд гарною: "Повна да хороша на виду... всю господу звеселила". Автор не описує детально її зовнішності, але зрозуміло, що Орися була дівчиною рідкісної вроди.

Одного разу Орися з подругами поїхала прати білизну до Трубайла. Саме там почула вона від старого козака Гриви старовинну легенду про кохання. Якось дуже давно молодий князь покохав красиву дівчину й запропонував їй стати княжною, але та тільки посміялася у відповідь. Розлютився князь і почав із лука стріляти в золоторогих турів, які належали цій дівчині. Поранені тури побігли до річки й потонули, каменем лягли на дно. З того часу князь так і блукає пущею.

Різні вияви душі народу, її історії та моралі цікавлять письменника. Та все ж таки в центрі оповідання — внутрішній світ дівчини, який є глибоко ліричним і сягає в сиву давнину народного буття. Орися дуже схвильована розповіддю Гриви й розмірковує про нещасливе кохання. Образи князя й дівчини-краси зі старої легенди хвилюють її, змушують замислитися над власним майбутнім коханням. Звідси, з дівочих мрій Орисі, бере початок відчуття світлого смутку, глибокої любові й поваги до таємничого навколишнього світу. Дівчина відчуває в людях, природі, навіть у легендарній минувшині щось рідне, дороге, близьке та миле. Орися бачить, як хтось виїхав із пущі на коні, і їй вже здається, що то князь з легенди: "...ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури".

Та ось випрали дівчата білизну. Час додому. А там уже чекає на Орисю справжнісінький князь — молодий козак. З любов'ю та дуже майстерно описує Пантелеймон Куліш заручини своєї улюбленої героїні: "Обняв козак Орисю, поцілував у ті губоньки, що наче з самого меду зліплені, і вклонились обоє низько, до самого полу, панотцеві". Так мрії стають дійсністю.

Письменник підкреслює щирість почуттів Орисі, її повагу до старших, а також працелюбність. Ось чому героїню оповідання Пантелеймона Куліша можна вважати втіленням ідеалу української дівчини.