Ще зовсім маленькою я любила слухати казки про красивих, мудрих, добрих, щирих людей. Особливо мені подобались казки про королів, царівен. Потім я прочитала казку "Мудра дівчина". І так мені сподобалась дівчинка Маруся, що я хотіла бути такою, як вона. "Чому?" — запитала я у мами. А мама відповіла, що це є образ ідеальної дівчини. А коли я прочитала оповідання П. Куліша "Орися", то зрозуміла, що переді мною ідеал української дівчини.

І справді, Орися така гарна, як ясная зоря в погоду, краща від повного місяця серед ясної ночі, краща над саме сонце. Очі проникливі, губи, наче з самого меду зліплені. Завжди у квітках і намисті, наче сонце. Пишна, як калина. Про Орисю знали по всій Україні. І не тільки через зовнішню красу, але й за її душу. Вона ласкава, ніжна, ніколи грубого слова не скаже. З дівчатами привітна. Чемна і ввічлива до свого татка, називає його "паноченьку" за стародавнім звичаєм. Не цуралась роботи, хоч і виросла в достатку, вміє вишивати. Від неї випромінювалась якась незвичайна краса, що осліплювала своєю вродою і синє небо, і зелений луг. Орися виросла станом гнучка, як біла тополя в леваді. їй цікаво знати, чому річка називається Туровою. Легенда про золоторогих турів так глибоко запала в душу, що їй стало сумно. Отаке в неї вразливе серце. А коли прийшла пора виходити заміж, то Орися вийшла тільки за того, кого покохала щиро, віддано. Такою її виховав батько — сотник Таволга. Заміжньою жінкою вона стала ще кращою. А донечка у неї, як Божа зірочка.

Якщо людина щира, чиста душею, привітна, вихована, то і сім'я у неї теж буде такою. Я подумала, що Орисю можна порівняти з "Мадонною" Рафаеля і навіть назвати українською мадонною.