Олесь Гончар так сказав про особистість Панаса Мирного: "Ціле-спрямована, зігріта глибокою любов'ю до народу, творчість письменника найвірогідніше від усього засвідчує, чим жила ця людина - суворий літописець епохи". Дійсно, великий митець прагнув до останку бути корисним Україні, передаючи літературним персонажам свої найпалкіші почування та найпекучіші болі.
Одним з таких персонажів, що увійшов в українську літературу, є Чіпка, головний герой роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Його внутрішній світ, складний і суперечливий, відбився на таких же непередбачуваних і повних протилежності вчинках. Тому мені, наприклад, іноді дуже важко давати їм оцінку. З одного боку, моє серце переймаєть ся симпатією до скривдженого, обдарованого від природи і розумного Варениченка. З іншого - мене обурюють його злодійські вчинки. Навіть тоді, коли роман вже прочитаний до кінця, мені важко визначити своє ставлення до цього героя: серце і розум ще довго будуть сперечатися.
Часто нашими вчинками керують зовнішні обставини, і тоді доводить ся поступатися своїми переконаннями. Та на те існує поняття честі, щоб своєчасно зупинитися! Знайомлячись із життям Чіпки, ми бачимо ці обставини, засуджуємо їх, бо вони руйнують характер і долю хлопця, який нам подобається. Соціальна несправедливість штовхнула вчорашнього хлібороба на злочинний шлях. А хіба до цього життя його було сповнене справедливості? Чіпка змалечку відчуває себе нелюбим, відкинутим, другосортним, зазнав так мало радості і добра і так багато болю. Вже тоді, в дитинстві, розвивається в ньому почуття помсти. Його дитячий природний розум, метикуватість, прагнення творити добро часто перекривалось нервовим озлобленням і ганебними вчинками (разом з пустотливим та байдужим Грицьком Чіпка з насолодою відкручує голови горобцям).
Поступово ми усвідомлюємо, що до морального падіння юнака призвело нехтування прадідівськими законами моралі, і навіть аморальність самої пореформеної Росії не виправдовує його позиції. У хвилини розпачу Чіпка з болем запитує: "Де ж правда?" Він знаходить свою відповідь і називає грабежі на шляхах "відбиранням свого", зрівнюванням з бідними. Коли ж Чіпка остаточно знавіснів, розтоптав надії коханої Галі на щасливе родинне життя, втопив рештки своєї честі в безвинній крові родини Хоменків, вироком прозвучали Галині слова: "Так оце та правда?! Оце вона!!!"
І чомусь гірко стає за того кмітливого хлопчика, за працелюбного запопадливого господаря, за палкого закоханого парубка... Але навіть кохання ненадовго змінило Чіпчину вдачу: парубок спочатку відцурався розбишацького товариства, став сумлінним хазяїном. І все-таки залишився колишнім Чіпкою: через деякий час він знову вдається до розбійництва.
Усе життя в душі Чіпки жила злість на особистих кривдників, і вона рухала ним. Його можна жаліти та засуджувати, не розуміти та співчувати йому, заперечувати та підтримувати його думки. Але, попри все, слід визнати, що Чіпка - жахливо трагічна і морально роздвоєна особистість, яку обставини зробили стихійним бунтарем, протестантом проти соціальної несправедливості.
Роман нікого не залишає байдужим, бо примушує замислитись над суттю людського буття, історією свого народу, над моральними цінностями особистості.