Нещодавно я прочитала оповідання Панаса Мирного "Морозенко". Дуже гірко було читати це оповідання. Гірко від того, що сталося велике лихо. Загинули дитина та жінка, а сталося це через соціальні умови життя родини, яка складалася із маленького хлопчика Пйлипка та його матері Катрі. Це була бідна сім'я. Саме під Новий рік їм нічого було їсти. І Пилипко вирішив піти до хрещеного батька посівати. Він пішов, незважаючи на те, що його мати лякала Морозенком. Він пішов посівати вночі. Надворі був сильний мороз. Пилипко заблукав і замерз.

На перший погляд здається, що ніхто в цьому не винний. Можна сказати, що Пилипко не послухав матері, не врахував усіх наслідків свого вчинку, не був обережним та передбачливим. Але він діяв так, як підказувало йому серце. Пилипко так сильно любив свою матусю, що пішов на такий відчайдушний крок. А те, що він переоцінив свої можливості — це його біда, а не провина. Дитина, яка зовсім "Не має життєвого досвіду, не може все передбачити. Навіть дорослі не завжди можуть все. прорахувати наперед.

Тяжке життя Катрі і Пилипка винне у цій трагедії. Якби ж Катрі було чим обігріти хату в новорічну ніч і було що дати поїсти єдиному синочку, то не сталося б цієї трагедії.