У післявоєнний період Остап Вишня створив великий цикл неперевершених за своєю майстерністю, тонкістю відчуття рідної природи «Мисливських усмішок».

Чудесні романтичні люди населяють усі «Мисливські усмішки» Остапа Вишні. Письменник розкриває їх думи, характери, уподобання. Кожен з них - це завершений мистецький тип, привабливий образ, що чарує нас своєю простотою, закоханістю в рідну природу, звеселяє нас своїми дотепами і побрехеньками. Герої Остапа Вишні - люди високих і благородних поривів, чистої моралі та душевної краси. Вони вміють побачити та оцінити велич і красу природи. Справж нім поетом, людиною великої душі і ніжного серця виступає герой - оповідач усмішки «Вальдшнеп». Твір починається інтригуючим діалогом - запрошенням полювати вальдшнепів і категоричною відмовою. У чому ж.справа? Щоб відповісти на це питання, гуморист подає своєрідну вставну новелку, в якій оповідач говорить про свої чисті почуття любові до природи. Тут згадка про соловейка, що не співав, а «ридав над своєю коханою, що десь недалечко від нього, під кущем, обгорнула своїм тепленьким тільцем шоколадні яєчка, благав:
Люби! Люби! Люби! Цілуй! Цілуй! Цілуй!» Цю чарівну картину кінчає така хвилююча метафора: кожне «люби» і «цілуй» обгорталось пахощами бузку й конвалій і віночком квітчало трепетне серце його коханої…



Поряд з цим знаходимо ще одну картину-згадку про струмочок, який із камінчиками грається: побіжить, плюсне на камінчик, блисне сміхом і побіжить далі». У цій частині твору воєдино з’єднані кольорові, слухові та зорові образи. Вони передають чарівну силу гармонії природи. Але ця картина не є самоціллю письменника. Це своєрідний фон. Він доповнює, поглиблює, розкриває образ людини, закоханого юнака, що поспішає на побачення до любимої Галі. Гармонія природи зливається з гармонію почуттів молодої людини. І тим виразніше в цю гармонію вривається дисонанс, буденний контраст. Хтось, автор не дає точної вказівки хто, порушує ідилію настрою і почуття кохання. А хіба можна його порушити, внести в цю красу взаємовідносин найменший розлад. Ні, не можна. Так перед нами вимальовується зримий, психологічно тонко виписаний людський характер, тип, що назавжди запам’ятовується своєю чистотою та людяністю. У «Мисливських усмішках» виведена ціла галерея добрих і цікавих людей. Давній і досвідчений убийвовк Кіндрат Калістратович Моргниоко аж ніяк не схожий на Кузьму Дем’яновича, що полюбляє полювати на дикого кабана або вепра; дід Махтей - майстер лову перепілок - абсолютно різниться від завзятого мисливця Йосипа, а дід Лука - любитель полювати з крякухою - не подібний до свого ровесника Кирила Івановича і т. д. Але всіх їх єднає любов до рідного краю, дотепність і балакучість. Вони справжні майстри мережити тонке плетиво мисливських вигадок та «серйозних, як пише гуморист, без жодних перебільшень» оповідань.



Людські характери, порухи душі, помисли доповнює чаруюча природа квітучої України. Але в «Мисливських усмішках» вона не є тільки фоном, статичною картиною. Вона жива і діюча. Письменник звертається до живих істот як до людей, дає поради і висловлює співчуття. Активно діючу функцію виконують птахи і звірі. Вони такі ж дотепні, як і їх полювальники. Вони пустуни і гумористи. Остап Вишня чудесно знає німу і звукову мову птахів та звірів. Коли перепел кличе свою перепілочку, то це обов’язково буде чарівне стаккато, іволга заливається флейтою, соловей не співає, а ридає над своєю коханою. У творах Остапа Вишні все живе, сміється, радіє, виповнюється неповторною мелодією. Струмочки весело співають, сонечко лагідно усміхається, пташки шлють щирі привіти, берізка кокетує своїм станом, дуб обнімаються вітами-руками тощо. Від цих конкретних та поодиноких явищ гуморист переходить до широких узагальнень. Він вдається до персоніфікації матінки-землі. У цій любові до рідної природи, у вмінні зрозуміти та розкрити її й криється звабність і незабутній аромат «Мисливських смішок» Остапа Вишні.



Характерною особливістю «Мисливських усмішок» Остапа Вишні є їх м’який гумор. Комічного ефекту гуморист досягає багатьма засобами. Це насамперед вміння говорити на повному серйозі про те, що цього аж ніяк не потребує, пояснювати те, що й так усім ясне і зрозуміле. Це, по-друге, використання іншомовності та самозаперечень, виняткових сюжетних ходів і ситуацій, тавтологічних виразів, дотепів і народно-розмовної стихії з широким використанням професіонально-мисливської термінології, мистецької та побутової лексики тощо. Отже, «Мисливські усмішки» Остапа Вишні виховують у нас почуття любові до рідного краю і рідної природи, розкривають її чарівну красу, сприяють розвиткові смаків та уподобань нашої людини. «Мисливські усмішки» ставлять письменни-ка-гумориста в один ряд із чудесними природолюбцями і письменниками - Тур-генєвим, Лєсковим, Пришвіним.