«Треба любити людину. Більше, ніж самого себе», - писав великий гуманіст, письменник Остап Вишня. Свій народ, рідну землю Павло Михайлович любив, як сонце, як повг; У щоденнику митець з великою гордістю пише, що він завжди відчував себе гою народним - і з того був щасливий, що все своє життя «хотів, щоб зробити народові щось хороше». Щоденник Остапа Вишні «Думи мої, думи мої…» розкриває його погляди призначення письменника, його думки про місце сатири й гумору в літературе. Для літератури, за глибоким переконанням письменника, потрібна «перш за все чесність. Потім уже геній, талант, здібність». Широко відомими стали слова Остапа Вишні:

«Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!» Таким кришталево чистим, чесним, безкомпромісним до відчаю був і с письменник, який усе своє життя чесно служив народові й батьківщині, лкя людей, незважаючи на тяжкі життєві обставини (він був репресований, деоі років пробув у сталінських таборах), але не зневірився, не перестав бути добр і усміхненим, не розчарувався в людях, даруючи їм свої чудові твори, допомагаючи жити, боротися з недоліками, вірити у краще.



«Пошли мені, доле, сили, уміння, таланту, чого хочеш, - тільки щоб я хщ що-небудь зробив таке, щоб народ мій у споїм титанічнім труді, у своїх печалЯ горестях, роздумах, ваганнях, - щоб народ усміхнувся! Щоб очі мого наролу коли вони часом печальні та сумом оповиті, - щоб вони хоч отакуньким точком радості засвітилися!» І доля була до нього щедрою. Мистецький талант письменника був неперв вершеним, відзначався глибоким ліризмом і м’яким гумором. Про що ж писав у своїх гуморесках, усмішках, фейлетонах видатний гуморист? Програма його була викладена у напівжартівливій пам’ятці, яка висіла над робочим столом письменника і мала такий заголовок: «Мої «друзі», будь вони тричі прокляті».

Про що я, нещасний, мушу думати й писати.
Про хуліганство, грубість і невихованість.
Про виховання лоботрясів і шалопаїв.
Про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сім’ї.
Про широкі натури за державний кошт.
Про начотчиків і талмудистів у науці.
Про консерваторів у сільському господарстві й промисловості.
Про винищувачів природи.



На жаль, не міг Остап Вишня спрямувати своє перо сатирика проти всьогв що заважало його рідному народові стати вільним, не міг сказати болючої праи ди вголос. Робив те, що дозволяли обставини. І все ж з його творів постала Я Україна, яка мовби дивилися у дзеркало і всміхалася, пізнаючи себе. «У моєму сміхові завжди бачив народ: хорошого чоловіка, привітну жінки дівчину веселооку, дитину, бабу з дідом… І так мені хотілося, щоб посміхнулЯ ся вони, щоб веселі вони були, радісні, хороші…», - писав Остап Вишня. У словах - ідейно-естетичне кредо неперевершеного сатирика, визначного гумки риста, твори якого були, є і ще довго будуть популярними. «Він світив, як зірка, до нього люди тяглись, як до сонця», - писав про Остапа Вишню Максим Рильський. І з цими його словами важко не погодитись.