«Мабуть, з часів Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялась знову в прекрасній творчості Остапа Вишні»,- писав Олесь Гончар. Справді, Остап Вишня - для мільйонів читачів неперевершений гуморист і сатирик. Він зміг у мудрих і працьовитих, дотепних і кмітливих, щирих і безпосередніх Героях своїх творів втілити риси характеру українського народу, передати його ментальність. Тому багатьох струн людської душі торкало й сьогодні торкає вишнівське мудре, щире, дотепне слово. Творча палітра Остапа Вишні досить різноманітна: це й лагідна, м’яка усмішка, сповнена любові й приязні до людини, й ущипливий дотеп, коли йдеться про безгосподарність, лінощі, безвідповідальність, неуцтво. Сам письменник розмірковував так: «Що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати, навіть насміятися з своєї, рідної людини?.. Треба - любити людину. Більше, ніж самого себе».

Такими теплими й доброзичливими інтонаціями сповнена гумореска Остапа Вишні «Зенітка». Вона побудована як діалог авгора-опо-відача з головним героєм - дідом Свиридом, якому, як він сам каже, «чи сімдесят дев’ять чи вісімдесят дев’ять років. У цьому образі втілено ікращі риси українського народу - безмежну відданість і любов до рідної.землі, кмітливість, винахідливість, щирість і дотепність. Недаремно письменник акцентує увагу читача на вікові героя, тим самим стверджуючи думку про героїзм і непереможність народу, який від малого до старого піднявся на боротьбу з ворогом. Композиційно гумореска складається з двох частин. У першій мовиться про мужній вчинок діда-патріота, який з вилами воює з ворогом. Друга частина логічно вмотивовує попередню, оскільки, на думку Свирида, свій воєнний досвід він здобував у не завжди мирних «баталіях» із своєю дружиною, бабою Лукеркою - «з нею я так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку». Це порівняння створює комічну ситуацію, яка лаконічно й водночас колоритно характеризує героїв. Такий контраст між серйозними діями героя і його побутовими сутичками з дружиною викликає у нас щирий сміх.

Засобом гумору у творі є також мова персонажів, у якій оригінально поєднується військова термінологія, побутова лексика та слова й звороти, запозичені з німецької мови.

Так, дід Свирид упевнено вплітає у свою розповідь «гут», «вае іст дас?». Це й зрозуміло, бо він був «у соприкосновекії з ворогом». Вживання героєм військової термінології падає твору сильного гумористичного звучання. У першій його частині це зумовлено самою сюжетною дією, адже воює дїд Свирид з добре озброєними окупантами таким знаряддям сільської праці, як вила. Том у-то й зображена письменником ситуація набуває глибокого змісту: якщо навіть людина похилого віку знишує ворога, можна сказати, голими руками, то такий народ непереможний, то фашистським зайдам не панувати на українській землі. Невідповідність між військовою термінологією і побутовими ситуаціями, змальованими у другій частині твору, викликає сміх у читача. Справді-бо, йдеться про непорозуміння у сім’ї - в одному випадку через горілку, в Іншому - через куріння на кислиці, але ці описи нагадують зведення з фронту. Наприклад: «…Перехрестився кум і рвонув в н-ському направленії. І таки пробився в розположеніє своєї Христі. Щоправда, рогачем його таки контузило, але з ніг не збило. А я аж до вечора в окружекії за діжкою з сирівцем просидів». З теплим усміхом згадує дід Свирид уже покійних кума й дружину. «Так МИ з кумом як стій з кислиці у піке. Кум таки приземлився, хоч І скапотував, а я з піке - в штопор, із штопора не вийшов, протаранив Лукерці спідницю й урізавсь у землю! За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь: ліворуч стоїть кум, аварію зачухує, праворуч Лукерка з цеберкою води. Ворухнувсь - рулі повороту ні в руках, ні в ногах не дєйствують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі-мокрісінькі…»

Так багата й соковита мова твору допомагає письменнику показати свого героя і як особу героїчну, і як людину звичайну в Ті повсякденному житті. Простота викладу й задушевний тон, несподівані висновки, поетизація побутових деталей, самобутній, типово український характер героя - усе це викликає у нас доброзичливий сміх.